– Що ти таке видумав, синок? Які “кишенькові” гроші для дружини? Я ж прекрасно знаю, що ти всю зарплату Ангеліні і без того віддаєш! Та вона так ніколи роботу шукати не буде, – прямо я сказала сину, коли почула цю новину. – Мамо, в Ангеліни мають бути “свої” гроші на все необхідне тільки для себе, і це нормально. Не сперечайся зі мною і не вводь мене своїми “правилами” в оману

– Що ти таке видумав, синок? Які “кишенькові” гроші для дружини? Я ж прекрасно знаю, що ти всю зарплату Ангеліні і без того віддаєш! Та вона так ніколи роботу шукати не буде, – прямо я сказала сину, коли почула цю новину.

– Мамо, в Ангеліни мають бути “свої” гроші на все необхідне тільки для себе, і це нормально. Не сперечайся зі мною і не вводь мене своїми “правилами” в оману.

То я його ввожу в оману? Ну це якась дивина, чесне слово. Я цього не розумію, хоч ти трісни.

Ангеліна працювала адміністратором в якомусь салоні, але коли салон перенесли в інше місце, їй було їздити задалеко. Ось вона з того часу, а вже два роки минуло, зовсім ніде не працює.

Син їй віддає всю свою зарплату. Але недавно я дізналася, що окрім цього Володя і “кишенькові” стабільно їй в місяць видає.

Така свого роду її заробітня плата за те, що вона йому їсти варить і пере.

Та я і на роботі все життя працюю і їсти чоловіку готую. І скажу відразу ж, що не просто макарони з тушонкою. Я і борщі і вареники і пиріжки і голубці.

Ну це смішно, як на мане, щоб жінці, яка дома сидить, платили за це зарплату.

– Володю, але ж як ти собі це уявляєш? – спробувала я говорити спокійніше. – Уяви, якби твій батько мені так платив за готування чи прання. Це ж сім’я, усе має бути спільним!

– Мамо, в тому й річ, що так краще для Ангеліни. Їй потрібна впевненість, що вона має свої гроші. Ти ж завжди казала, що жінці треба мати “на чорний день”, – син наче переможно посміхнувся.

– То “на чорний день”, а не щоб щомісяця видавати, як платню! – не витримала я.

Тут до кімнати зайшла Ангеліна. Вона несміливо посміхнулася, видно, чула нашу розмову.

– Ганно Ігорівно, я не хочу сваритися. Знаю, вам це може здатися дивним, але Володя сам так вирішив. Це його ініціатива, а я лише прийняла.

– То чому не шукаєш роботу? – відразу запитала я. – Може, час і тобі чимось зайнятися?

– Я шукаю, але не хочу йти на першу-ліпшу роботу, де платять копійки, – пояснила вона. – Володя підтримує мене, поки я намагаюся знайти щось гідне.

– Гідне, кажеш? – засумнівалася я. – А якщо не знайдеш? Ти справді думаєш, що так можна жити без кінця?

Володя перебив:

– Мамо, досить. Це наше життя, і я прийняв рішення. Якщо ви не погоджуєтесь, я не змушую вас це схвалювати, але й засуджувати не дозволю.

Мені залишалося тільки зітхнути. Не було сенсу продовжувати суперечку, але я не могла просто так усе це прийняти.

Ввечері, коли Ангеліна вже лягла спати, я ще раз спробувала поговорити з Володею:

– Синку, послухай, я ж лише хочу тобі добра. Це неправильно – привчати людину до такого життя. А якщо в тебе виникнуть якісь фінансові труднощі?

– Мамо, ти завжди думаєш найгірше, – знову зітхнув він. – У нас є заощадження, і я не залишу сім’ю без грошей. Ангеліна – моя дружина, і я хочу, щоб вона почувалася впевнено.

Я мовчала. Думки вирували в голові. А що, як він дійсно правий? Але щось у цьому всьому мене не покидало бентежити.

Моя розповідь до вас, читачі: як ви вважаєте, чи нормально таке рішення чоловіка? Чи справді “кишенькові гроші” для дружини – це прояв турботи, чи, можливо, це лише привід для того, щоб не працювати? І як вчинити мамі, коли вона бачить, що син обирає інший підхід до родини? Мені дуже цікава ваша думка.

Автор – Карамелька

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

Передрук суворо заборонений

You cannot copy content of this page