– Що ти з нашого сина робиш прибиральницю! Він, як справжній чоловік, повинен заробляти гроші, а дома лише відпочивати. Щоб я більше не чула, що він хоч одну тарілку за тебе помив. Не по-чоловічому це. – сказала Ірина Іванівна, під час останнього свого візиту. І те, що я при надії, нічого не говорить. Довго таке ставлення я не терпіла
Другий рік заміжня, з чоловіком стосунки були хороші, Ігор мені завжди допомагав по дому, у всьому підтримував, але його батьки (жили ми разом) завжди були чимось незадоволені. Вони говорили йому, що я погана, що не помила холодильник, що не налила їм чай, не дала їм грошей, і т.д.
Ігор спершу захищав мене, але потім він теж став говорити, як його батьки. Він мені сказав, що він мені нічим не зобов’язаний, допомагати по господарству не повинен, і що взагалі я невістка в будинку, я і повинна все робити сама.
У минулому році в січні у мене були досить серйозні проблеми по жіночому, після чого ми з чоловіком довго лікувалися, витратили купу грошей на лікування.
У січні цього року я була при надії вдруге, (перший раз не вийшло) лікарі відразу сказала, що потрібно себе берегти, заборонили будь-які фізичні навантаження, прибирання в будинку, максимум, що можна було – це приготувати їсти. Я це пояснила Ірині Іванівні, на диво, та поставилася з розумінням, але варто було мені один день полежати, як знову свекор зі свекрухою почали скаржитися Ігорю, що я нічого не роблю по дому. Лягла в лікарню на збереження, за 10 днів поки лежала в лікарні, родичі чоловіка не відвідали і навіть нічого не передали з їжі через Ігоря.
Чоловік в принципі теж тільки приходив 2-3 дня, сказали, що я в силі сама за собою доглянути, всі через таке переходять. Звичайно, мені було прикро, сказала Ігорю що з лікарні поїду до своїх батьків раз вже таке ставлення до мене, і попросила привезти речі. Він, не пручаючись, зібрав всі мої речі аж до шампуню і привіз в будинок моїх батьків, тобто з таким розрахунком, що я більше до нього додому не повернуся. Його батьки наполягали на розлученні, сказали, що дитиною чоловіка я не втримаю.
Ігор теж був згоден на розлучення, пішли писати заяву, виявилося, що під час “цікавого стану”не розлучають. Через деякий час чоловік вирішив з’їхати зі мною на квартиру, ходили, шукали, але в один прекрасний день його батько подзвонив моєму і сказав, щоб я дала згоду на розлучення.
Подзвонила чоловікові запитати, що сталося, він сказав, що розлучаємося і дитина йому не потрібна. В результаті минуло 5 місяців, чоловік пішов зі мною на узі, де нам сказали, що у нас буде дівчинка, після чого чоловік просто зник. Я не витримавши подзвонила його мамі і попросила щоб вони офіційно написали відмову від дитини, на що вона відповіла: “приведи на світ, а там подивимося”.
Зараз я на 9 місяці, Ігор за весь цей час не допомагав ні морально, ні матеріально. Але тепер просить, щоб я його поінформувала про появу дитини, і що він хоче бачити її, а я така не мудра, бо не змогла зберегти сім’ю, що пішла від нього і зрадила таким чином.
У мене в душі образа за те, що Ігор жодного разу не цікавився, як все протікає і як розвивається дитина, але зате хоче знати про народження дитини. Попросила у нього фінансову допомогу, оплатити половину витрат в пологовому будинку, купити які-небудь речі дитині, каже, що допомогти нічим не може, грошей у нього немає, і що взагалі мене цікавлять тільки гроші.
В принципі в його грошах я не потребуюсь, але якщо вже він хоче знати і бачити свою дитину, чому він не повинен допомагати мені. Не знаю, що робити, говорити йому про народження дитини чи ні.
Що скажете, вартує дати шанс такій людині?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
