fbpx

– Що Ви несете? Як у мене могла народитися така дитина? На узі ж показувало, що вона цілком здорова! – Таке буває… Спокійно відповів лікар і пішов зі словами: ви подумайте над моєю пропозицією. Я плакала і не могла зупинитися. Подзвонила Андрію і все йому розповіла. Але такої реакції я точно не чекала.

З Андрієм ми познайомилися на роботі. Почали зустрічатися, а через рік одружилися. Я не можу сказати, що його батьки були щасливі, ну це напевно так у всіх.

Жили ми з Андрієм в любові та злагоді, як мені здавалося на той момент. Він у всьому мені допомагав.

Приблизно через три місяці після весілля я завагітніла.

Я була щаслива, і чоловік зрадів. Свекруха поставилася до цієї новини беземоційно… Що мене дуже збентежило: Ні щастя, ні горя на обличчі… Як так можна?

Але я довго про це не думала навіть, якщо чесно. Мене переповнювали емоції, я була найщасливіша.

Вагітність проходила чудово. Ні печії, ні набряків. Настав момент пологів.

Лікарі дотягли ситуацію до того, що я просто втратила свідомість.

Я не знаю якими вони там методами привели мене до тями, пам’ятаю тільки їх крики: Ну давай… Спати тут надумала…

Я народила найкрасивішу дівчинку на світі. Мені приклали донечку до мене, перевірили рефлeкс, і забрали її в окрему палату.

Я так втомилася за час всього, що відразу після народження дочки заснула. Прокинулася я вранці від того, що в мою палату зайшов лікар.

– Ольга, все погано. У вашої дівчинки пошкоджений хребет…

Подумайте, чи зможете Ви ростити таку дитину? Я пропоную Вам написати відмовну і залишити дитину тут, а потім її визначать в спеціальну установу де займаються з такими дітьми.

– Що Ви несете? Як у мене могла народитися така дитина? На узі ж показувало, що дитина цілком здорова!

– Таке буває… Спокійно відповів лікар і пішов зі словами: ви подумайте над моєю пропозицією…

Я плакала і не могла зупинитися… Подзвонила Андрію і все йому розповіла. Ну такої реакції я точно не чекала.

– Як так? Мені не потрібна така дитина…  Ти що її зібралася забирати? Якщо ти це зробиш, я піду від тебе.

І віддалено голос свекрухи:

– Навіть дитину нормально народити не змогла… Вона нам не потрібна…

Що відбувається?… А від реакції чоловіка взагалі був ступор, у мене навіть сліз не було.

Я взяла себе в руки і твердо вирішила, що дитину я не залишу…

Я виписалася з моєю маленькою принцесою. Ми поїхали до моїх батьків, мені спочатку потрібна була підтримка і моральна і фізична.

У селі на свіжому повітрі донечка росла не по днях, а по годинах. Єдине що вона не могла сидіти і ходити.

Я гуляла з донькою на вулиці як раптом до мене підійшла якась бабуся і каже:

– Дочко, я знаю що в сусіднього селі мужик один є, він таких діток за місяць на ніжки ставить. Ти б з’їздила до нього…

Я все розпитала, де він живе, як до нього дістатися і в цей же день я поїхала.

Дійсно моя дочка через місяць почала ходити. А через два і бігати і грати з іншими дітьми як всі нормальні діти.

Мені так сподобалося жити тут, так і для донечки корисне свіже повітря. Я купила будиночок і влаштувалася на роботу.

Я грала з донькою на вулиці як раптом пролунав телефонний дзвінок. Жінка сказала…
– Оля, він в лікарні… Лікарі кажуть він не зможе ходити… Приїжджай…

– У мене немає чоловіка. Ви помилилися номером. Я вимкнула телефон і все.

Через місяці три під’їжджає машина. Виходить моя колишня свекруха і Андрій в кріслі.

Коли вони побачили, що та дитина від якої вони тоді відмовилися зараз бігає, вони обидва встали переді мною на коліна і благали вибачити і повернутися.

Колись Ви відмовилися не від мене, а від тієї маленької дівчинки, яка була ні в чому не винна. Ви навіть не постаралися спробувати виростити і поставити її на ноги.

Тепер я Вам кажу. Ні! Мені такий не потрібен… Сказала я свекрусі…

Більше я їх не бачила ніколи.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

You cannot copy content of this page