Що я, що Роман, добре заробляємо, і можемо дозволити собі найняти людину, яка приготує їсти, чи поприбирає в будинку. Ну не привчила мене мама до цих справ, але свекруха від усього цього не в захваті. – Ти повинна раніше прийти з роботи, щоб коли Ромчик буде на порозі, ти зустрічала його зі свіжозвареним борщем, чи наліпленими варениками. – А мені що, робити більше нічого? Чоловіка все влаштовує: рано – кава, на вечерю – піца, чи напівфабрикати. Життя ж одне!
Ми з Романом трудоголіки і приходимо з роботи досить пізно. У вихідні їздимо в невеликі подорожі, ходимо в кіно, зустрічаємося з друзями. Крім того, любимо влаштовувати романтичні вечори і пити наше улюблене червоненьке з сиром.
Ми разом всього два роки. Мені часом здається, що я вже років двадцять з ним знайома, мені з Романом затишно і комфортно. Ми розуміємо один одного з пів слова. Він дарує мені різноманітні подарунки, і щоразу вигадує щось нове і цікаве.
Коли в родині складаються відмінні взаємини, батьки обох молодих людей завжди радіють за них і допомагають доброю порадою. Але з матір’ю Романа у мене все по-іншому.
Турбота моєї свекрухи переходить всі межі. Вона живе окремо, але у неї завжди знайдеться час прийти до нас і дорікнути мені. Так ось, справа в тому, що я не вмію готувати. Можна сказати, що я не захоплювалася ніколи кулінарією.
Коли я жила з батьками, мама готувала мені і прибирала в нашому домі. Вона нічого мене не змушувала робити. Я пам’ятаю, що деякі матері зобов’язували своїх дочок, моїх подруг, постійно прибирати, мити, готувати, дивитися за молодшими братами і сестрами. У моїй родині не було таких правил. Вона не обмежувала мою свободу. Я вдячна своїй мамі за це.
У вільний час я спілкувалася з подругами, займалася своїм хобі, каталася з друзями на велосипедах, читала книги і журнали. Але зараз моя свекруха вважає, що я зобов’язана стояти біля плити весь свій вільний час, і догоджати улюбленими стравами свого чоловіка.
На її думку, я повинна приходити раніше з роботи і готувати гарячу вечерю її синові. І в той же час, мені необхідно виконувати всі домашні обов’язки. Але це ж смішно. Навіщо мені це треба? Я можу найняти людину, яка зробить все краще за мене.
До речі, моя мама обожнює готувати. У неї немає домробітниці. Але вона рада за мене, так як вважає роботу по дому – невдячною справою. Але вона так звикла, і по-іншому у неї вже не буде. Хоча я з цим не згодна. Якщо моєму татові не подати вчасно гарячий обід, він може влаштувати “бурю”. Мама сама винна. Вона привчила батька до цього і тепер отримує плоди.
А що стосується моєї свекрухи, то я і погоджуватися з нею не хочу, але і лаятися не планую. Чому я повинна кожен раз перед нею виправдовуватися? Мого Романа все влаштовує. Він за два роки навіть не натякнув на те, що хоче їсти тільки вдома. Ми можемо випити вранці кави, чай, замовити піцу на вечерю, купити в супермаркеті будь-яких ласощів.
На вихідних до нас приходить дівчина-домробітниця. Вона робить вологе прибирання, миє ванну кімнату і вікна, протирає техніку. У нас завжди дома порядок і чистота. Я ж і так хороша дружина. Будь-якій матері має бути приємно, що поруч з її сином така жінка. Мені здається, свекруха просто чіпляється до мене. Але навіщо? Я ж не зобов’язана перед нею звітувати?
У нас є така можливість, ми добре заробляємо і можемо собі це дозволити. Я не збираюсь тратити свій вільний час на ці побутові справи.
Та як пояснити це свекрусі? Як донести їй свою правоту? Порадьте щось, друзі!
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
