fbpx
життєві історії
Що я відчула, я просто не можу описати той біль всередині мене. У понеділок нас з донечкою виписали з пологового будинку, а у вівторок мій Андрійко став ангеликом. Хоч він був дитиною з особливими потребами, він мене не мучив, навіть в цей фатальний день, я все закінчила по дому, а потім він пішов, пішов назавжди

Матеріал відредагований журналістами сайту ibilingua.com

У нас з чоловіком троє діточок, яких ми сильно любимо. Старший син, Андрійко – дитина з особливими потребами. Так, з ним важко, але ми не покладаємо рук, щоб допомагати йому розвиватися.

Ми не планували цю вагітність, та коли дізналися, що всередині мене б’ється ще одне життя, були неймовірно щасливі. Я з головою поринула у ці приємні клопоти: лікарі, обстеженя, аналізи і т. д.

На восьмому місяці дізнаємося, що чоловіка відправляють у відрядження за кордон, і під час пoлогів він не буде зі мною. Мене це сильно засмутило, хотіла, щоб в такі моменти чоловік був поруч, та й з Андрійком було б кому побути в ці дні. Адже бабусі вже важко з ним.

11 грудня вночі на світ з’явилася наша донечка. Здорова, гарненька, все пройшло нормально без ускладнень, ніякої депресії або нелюбові до дитини не було.

Нашій радості з чоловіком не було меж, я насправді була дуже рада, щаслива, не могла надивитися, намилуватися своєю кровиночкою.

На четверту добу нас виписали і ось я вдома. Хоч мама допомагала, але я сама, як приїхала, відразу викупала донечку, постригла і покупала свого Андрійка, поміняла постільну білизну. Я звикла піклуватися про дітей, це мені було не важко.

Дочка була спокійною і я сама справлялася з усім дома, тому маму відправила до себе додому. Увечері на ніч годувала Андрійка, було десь пів на дев’яту, а він чомусь бліденький такий. Догодувала, витерла серветкою його рот і підняла, щоб відрижка була, а він вдихнув, але не видихнув, дивлюся, губи то синіють, то бліднуть.

Викликала швидку, приїхали хвилин за 7. Я не випускала його з рук, міцно обіймала і плакала. Я відчувала, як його сердечко билося щораз тихіше, і в один момент воно – зупинилося…

Що я відчула, я просто не можу описати той біль всередині мене. У понеділок нас з донечкою виписали з пологового будинку, а у вівторок мій Андрійко став ангеликом. Хоч він був дитиною з особливими потребами, він мене не мучив, навіть в цей фатальний день, я все закінчила по дому, а потім він пішов, пішов назавжди. Мій хлопчик прожив 8 років і 4 місяці зі мною. Навіть з пологового будинку мене дочекався.

Читайте також:БУЛИ ДНІ, КОЛИ Я РЕВІЛА, ПРОСТО ВІД БЕЗСОННИХ НОЧЕЙ, ВТОМИ І ОБРАЗИ. ТАК, МЕНІ БУЛО ПРИКРО, ЩО БАБУСІ НЕ ХОЧУТЬ ДОПОМОГТИ, ХОЧА Б НА ПЕРШИХ ПОРАХ. НАМАГАЛИСЯ З НИМИ РОЗМОВЛЯТИ, АЛЕ МАМА СКАЗАЛА: “МИ СВОЇХ ДІТЕЙ САМІ РОСТИЛИ, НАМ НІХТО НЕ ДОПОМАГАВ”. А СВЕКРУХА ЗАЯВИЛА: “ВИ НАРОДИЛИ – ВИ І ЗАЙМАЙТЕСЯ. ЦЕ ВАШ СИН”. ТАК, Я ВСЕ РОЗУМІЮ, ЩО НАШ СИН. АЛЕ І ВАШ ОНУК. ЄДИНИЙ!

Боже, за що так, я його любила, любила дуже сильно, саме йому ми з чоловіком приділяли найбільше уваги. Іноді думаю, може він розумів, що мені все-таки важко з чотирма дітьми і він пішов, щоб не мучити мене.

Коли я знайшла все в цьому житті, коли я повноцінно стала щасливою, він пішов, щоб не обтяжувати мене.  Господи, як же важко втрачати свою дитину.

Я просила вибачення, нехай пробачить, якщо я, щось зробила не так, або не так доглядала за ним. Я натішитися не могла немовлятком, мабуть голосно раділа, що навіть син пішов.

Пройшло вже багато днів, як мого синочка немає поруч, вдома все нагадує про нього. Як жити далі, розумом розумію, що потрібно для дітей, чоловіка, але не виходить, це так важко… Я стала байдужою до всього. В неділю йду до церкви, хочу висповідатися, можливо після цього мені стане легше.

ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Бажаєте бути в курсі всіх новин? Підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбук за посиланням ibilingua.com

facebook