Що я завжди уміла – це бути турботливою дружиною, гарною господинею, смачно готувати, наводити в оселі затишок і лад. Та недавно у нас із чоловіком стався дуже великий конфлікт. Почалося все з дрібниці, а призвело до криків та звинувачень. У підсумку чоловік навіть грюкнув дверима, бо продовжувати розмову на підвищених тонах було просто небезпечно.
Хочете дізнатися, в чому я завинила цього разу?
Виявляється, заявив Дмитро, я мало в ньому зацікавлена, недостатньо приділяю уваги, не розвиваюся як жінка, не стараюся подарувати йому якісь нові яскраві відчуття як жінка. Вогонь згас, ми почали віддалятися один від одного, то навіщо було взагалі щось починати? Це аргументація мого чоловіка.
Він повечеряв те, що я наготувала – картоплю, качині ніжки в апельсиновому соусі, а потім ходив кругами по квартирі з червоними витріщеними очима і викоченою нижньою губою. Як у дитини, що дуже сильно образилася.
Я поводилася відносно спокійно, бо розуміла, в чому справа. Ми дійсно віддалились. Сильно. Але зовсім не з моєї вини. Я намагалася не відповідати на постійні провокації того вечора. Поводилася як людина, якій байдуже. І це тільки розбурхувало Дмитра.
Насправді все сталося набагато раніше. Десь рік тому. Саме в цей час чоловік почав мені зраджувати.
Про це я дізналася випадково, хоч і, зізнаюся: потай іноді перевіряла телефон чоловіка. За своїм банальним невмінням він його ніяк не захищав і прочитати повідомлення, яке час від часу спливає на екрані, було досить просто.
Тоді я й помітила, що його колега «Валєра» надсилає вже якісь зовсім панібратські повідомлення. Як виявилось, справжнє ім’я співробітника було Валерія.
Після цього я два дні дуже погано почувалася, але я нічого не сказала чоловіку. Спробувала стати ближче, краще. Щоб він сам зробив для себе якісь висновки та припинив спілкування із сторонньою жінкою. Але мої старання не спрацювали.
Тоді я спробувала викликати реакцію у відповідь, користуючись його ж методами. Познайомилася із приємним чоловіком. Нічого серйозного, просто флірт. Залишала свій телефон на видному місці в ті моменти, коли чоловік був у одній із ним кімнаті. Нічого не відбувалося, йому просто було нецікаво. І все. Терпіння скінчилося.
Але коли я приготувала цю святкову вечерю на річницю нашого весілля і відправила дочку до своєї мами, це подіяло на Дмитра чомусь як червона ганчірка на бика. Він розлютився. Почав невиправдано голосно кричати. Згадувати якісь минулі образи, говорити про мою холодність і байдужість.
Про свою нову жінку, як ви розумієте, чоловік не сказав жодного слова. Потім пішов. Наче не назавжди, але пішов. І я зрозуміла, куди.
За дві години пролунав раптовий дзвінок. Невідомий голос мені сказав, що чоловік потрапив в дорожню пригоду. Можливо, буде лежачим. Це передбачає коляску та догляд до кінця життя. Мені стало страшно. Хвилин десять я сиділа на стільці без жодної думки в голові. Прострація.
Але потім швидко зібралася та поїхала за вказаною адресою. Не знаю, що вело мене на той момент. Можливо, обов’язок. Або пам’ять про ті світлі моменти, які ми пережили з Дмитром разом. Словом, я приїхала. Той самий, судячи з голосу, лікар показав мені, в якій палаті чоловік. За хвилину я, у білому халаті, зайшла до приміщення. І побачила величезні очі чоловіка.
Він був у порядку. Дуже здивований, але в повному порядку. Було видно, що він не сподівався побачити мене. Спочатку чоловік хотів підвестися і обійняти мене, але не зміг. Я просто не розуміла, що відбувається.
Потім знайомий вже лікар відвів мене вбік і все пояснив. То був однокласник мого чоловіка. У минулому – нерозлучний друг.
Дмитро подзвонив йому десь за хвилин 40 після нашого конфлікту. “Веселий” вщент. Я навіть не знала, що можна дійти такого стану за такий короткий час. І тим не менш. Чоловік благав товариша вирішити його проблему.
Через якийсь час він погодився та зателефонував двом жінкам з однаковим повідомленням: Діма в біді, буде лежачим. Ось така перевірка.
Спершу подзвонили тій жінці. Вона не взяла слухавку, потім, плачучи, все ж таки вислухала. Просила набрати її за п’ять хвилин. Після цього вона взяла себе в руки і змогла чітко пояснити, що Дмитро їй просто друг. І що дружина має бути присутньою і приймати якісь рішення. Вона ж не має на це часу та сил. Побажала всього доброго.
На мою відповідь чоловік і не сподівався. Тому продовжив вживати та доводити себе до стану повного овочу. Через деякий час приїхала я, знайшла цього самого лікаря. А далі ви й самі знаєте.
А коли повернулася додому, я замислилась. А чи потрібне воно мені в принципі – таке сімейне життя? Влаштовувати перевірку дружині та коханці. Мати до мене якісь претензії. Поводитися ось так по-свинськи. Що це за такий чоловік, який сам заварює кашу і не може її розрулити?
Можливо, у мені вирують емоції. Але я дійсно не можу пояснити для себе, чи все те, що відбувається в даний момент, нормально і чи воно мені підходить. Розмовою тут не зарадити.
Подруги кажуть різне. Хтось радить спробувати пробачити Дмитра. Адже 10 років шлюбу, дитина. Хтось каже, щоб я збирала речі, а краще нехай збирає речі він. Але погодитись на такий складний та важливий крок не вистачає у мене сміливості. То як же мені вчинити? Буду вдячна за будь-які поради.
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.