Мене звати Соломія, мені 35 років. Я заміжня, маю двох дітей, десятирічного сина та п’ятирічну доньку. Якби не моя мати, яка поводиться так, ніби вона на кілька десятиліть молодша, я була б щаслива. Ми з братом більше її не цікавимо.
Ми з батьками і братом виросли у красивому будинку недалеко від обласного центру. У мене залишилися теплі спогади про дитинство, мої мама і тато дуже піклувалися про нас. Батьки любили і поважали один одного.
Іноді з татом було трохи важко. Він ревнував матір, але, на щастя, його випадкові сцени обходилися без значної “бурі”. Однак він стежив за матір’ю, як тільки це можна було. Він весь час намагався бути з нею. А коли їй іноді вдавалося “вислизнути” до друзів, він будь-що намагався дізнатися, що ж вони там роблять.
На щастя, у мами чудовий характер. Їй були байдужі його ревнощі, у неї не було причин наставляти йому “роги”, і, зрештою, тато це знав. Крім того, моя мама була дуже гарною, вона й досі такою залишається, хоча їй за шістдесят. І тато пишався нею.
Після того, як я вийшла заміж, я переїхала від батьків, хоча ми могли залишитися там з ними. Наш будинок був дуже великий. Але мій чоловік мав квартиру в області, до того ж не далеко від моєї роботи. З батьками залишився тільки брат. На той час він ще навчався.
Через рік після весілля ми з Сергієм стали батьками. Мама дуже часто ходила до нас після виписки. Мама допомагала мені з сином. Вона була чудовою бабусею. Навіть тато поводився як справжній дід. Коли я повернулася на роботу через три роки, наша родина продовжувала нам дуже допомагати. Мій син часто хворів і в місті йому було недобре, тому він багато часу проводив з моїми батьками в їх будинку.
Коли народилася донька, все повторилося. Мама й тато раділи своїм онукам. Іноді я відчувала, що ми з чоловіком абсолютно нікудишні батьки. Бабуся й дідусь були для дітей всім. На щастя, мої батьки завжди були дуже розсудливими, поважали наші побажання щодо поводження з нашими дітьми і жодним чином їх не балували.
Коли моєму братові було 28 років (я була на п’ять років старше), він з’їхав від батьків, але в інше місто, яке знаходилося за сто кілометрів від нас (там в нього була хороша робота). Згодом він знайшов дівчину і одружився.
Батьки дуже сумували через від’їзд брата, вони залишилися самі у великому будинку. Я намагалася якомога більше їх відвідувати, навіть брат часто їздив до них. Але одного дня сталося непоправне, у тата виявили недугу і через кілька місяців його не стало.
Мама залишилася зовсім одна. Це було таке потрясіння для неї, що ми навіть подумали, що вона не переживе цього. На щастя, ми були для неї великою підтримкою.
Приблизно через три місяці після відходу тата ми з маминою найкращою подругою, вона завжди була для нас, дітей, тьотею Вірою, придумали план, як відволікти її і, можливо, підняти настрій. Ми купили моїй мамі тижневий відпочинок у спа-салоні в Карпатах. Тьотя Віра поїхала разом з нею.
Мама повернулася зовсім іншою людиною. Тижневе перебування пішло їй тільки на користь. Було видно, що вона вже змирилася з тим, що вона повинна якось жити без чоловіка.
Минуло майже два роки, а мама зовсім інша. Вона почала багато доглядати за собою. Вона записалася на фітнес, схудла, ходить до косметолога, в перукарню. Час від часу вона ходить в театр, відвідує друзів. Вона навіть почала думати про те, щоб продати будинок і купити собі невеличку квартиру в місті. Нещодавно вона мені сказала, що хоче щось серйозне зробити зі зморшками…
І мій брат, і я дуже здивовані нею. Мама поводиться зовсім не так, як колись. Вона наче не наша мама. Ми перестали її цікавити – ну, не зовсім, але вона вже не питає, як ми, навіть не дзвонить раз у раз, не запрошує онуків до себе. У неї є свої інтереси, свої хобі… Це не означає, що ми їй більше не цікаві, але, як вона мені сказала, вона хоче якомога більше насолоджуватися останніми роками, які їй залишилися. Вона більше не хоче бути просто бабусею, а й жінкою.
З одного боку, я її цілком розумію, а з іншого боку, мені це здається таким неприродним. Вона зовсім інша, ніж я її знаю. І на додачу до всього – нещодавно вона сказала мені, що познайомилася з якимось чоловіком. Він теж вдівець, має двох дітей. Для мами здавалося б абсолютно очевидним, що або він переїде до неї, або вона переїде до нього і продасть будинок.
Я взагалі не знаю цього чоловіка, я рада, що мама щаслива, а якщо він хоче нею скористатися? Я не звинувачую її за те, що знайшла когось після відходу нашого тата, але що, якщо він просто шахрай? Мама все ще дуже гарна, вона симпатична і мила, і, перш за все, у неї є гарний будинок. А якщо він женеться за ним або просто хоче, щоб хтось служив йому на старість? Можливо, я і помиляюся, я ще не зустрічалася з ним.
Дуже хочу вірити, що все буде доборе…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua