Квартира, яку нам на весілля подарували батьки Андрія, чуть не довела нас до розлучення.
Незважаючи на те, що ми з Андрієм давно зустрічаємось, а тепер ми вже чоловік та дружина, і я знаю свою свекруху, вона не перестає мене дивувати.
У мене є своя квартира з гарним ремонтом і меблями. Андрій не був проти переїхати до мене, йому навіть на роботу ближче. Всіх все влаштовувало.
Але на весілля Ніна Олегівна вирішила щось з себе показати, чи то перед моїми батьками, чи перед гостями, що вона робить нам дуже дорогий подарунок – квартиру, яка в неї залишилася від батьків.
Вона прекрасно знала, що жити ми там не будемо, але подарунок є подарунок. Ми спершу хотіли здати її в оренду, але там треба робити ремонт, а нам зараз не до цього. Так вона і стояла без діла більше року.
Я зараз при надії і в нас немає автівки, а це дуже не зручно. Ось чоловік і почав говорити, щоб ми щось підібрали, бо мене весь час десь треба возити. Інколи ми просили мого тата чи свекра, але це не зручно. Своє є своє.
Андрій вирішив, що треба брати кредит. В нас є деяка сума, але чоловік вирішив, що брати треба щось нормальне, а грошей не вистачає.
Я ж і запропонувала Андрію продати цю квартиру подаровану. Річ в тім, що вона не в дуже хорошому районі. Андрій каже, буде дітям, але я сумніваюся, що там хтось захоче жити.
Він ніби й погодився на продаж, але коли справа просунулася дальше, то вияснилось, що квартира оформлена на свекруху, а вона її продавати не буде ні за які гроші.
Як ми її тільки не просили, вперлася Ніна Олегівна рогом, хоч ти трісни.
Потім вона почала до себе запрошувати на чай Андрія, без мене. І намовляти, що я хочу щось нахімічити з грошима і тою квартирою.
І ви знаєте, чоловік пішов в неї на поводу.
Я при надії і маю бути завжди в гарному настрої, але так не виходить…
А недавно ми ледь не посварилися, бо Андрій таки взяв кредит, а він не маленький. В нас скоро буде дитина. На неї піде дуже багато грошей. Я ж думала, що ми продамо квартиру, купимо автівку, а на решту придбаємо все необхідне для малюка.
Але чоловік мене і слухати не хоче.
А мені так дивно стало. Ніби подарунок то був наш, а права ми на нього не маємо ніякого.
Це була, свого роду – показуха на весіллі…
Я не знаю, чим все це закінчиться, але щось відчуває моє серце, що нічим хорошим…
Автор – Наталя У.
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua