fbpx
життєві історії
Щоб люди, а особливо сусіди і рідні, зайвий раз не мали приводу по сюсюкатися, я вирішила від них приховати, який саме подарунок ми з чоловіком підготували свекрусі на день народження. Вона, як це б не було для мене дивно, засмутилася. – Ви що, думаєте я у власній квартирі лад не наведу? Дуже негарно з вашого боку вийшло! Я цього не очікувала на ювілей, – сказала свекруха, і до сьогодні з нами не розмовляє

Щоб люди, а особливо сусіди і рідні, зайвий раз не мали приводу по сюсюкатися, я вирішила від них приховати, який саме подарунок ми з чоловіком підготували свекрусі на день народження. Вона, як це б не було для мене дивно, засмутилася. – Ви що, думаєте я у власній квартирі лад не наведу? Дуже негарно з вашого боку вийшло! Я цього не очікувала на ювілей, – сказала свекруха, і до сьогодні з нами не розмовляє.

Дзвоню я в цю організацію, яка займається прибираннями, прошу їх, щоб вони відмили трикімнатну квартиру, до якої ніхто й руки не приклав! – Каже 35-річна Юля. – Там живе дуже неохайна жінка, тож стан квартири, самі розумієте… бажає кращого. На тому кінці дроти повідомляють – тоді дешево не вийде. Звичайно ж, я й не сумнівалася, що доведеться розщедритися.

Тільки інакше ніяк – самій дуже не хочеться туди лізти. Адже це не на одну годину… хоч би бригада впоралася. Продиктувала їй адресу і повідомила, що хочу це зробити як подарунок для свекрухи. Нехай хоч на старості років потішиться чистотою, бо вже й забула, як це.

Із чоловіком Юля живе вже 7 років. І зі своєю свекрухою, Марією Василівною, вона весь час ладнала. Найімовірніше, бо не жили ніколи разом, нічого не ділили. Ну чи просто тому, що вона має добре серце, немає нічого злого за душею, має лагідну вдачу — такі нині в дефіциті. Навіть поскаржитися нема на що.

Вона віддавала мені все найдорожче, — розповідає Юля. — Завжди допомогти готова і ми ніколи від неї відмови не знали. Після весілля захотіли ми з чоловіком взяти на виплату квартиру. Вона дізналася про це і вирішила віддати нам усі свої гроші.

І віддала вона все нам.

Ми з чоловіком додали своїх грошей і купили маленьку двокімнатну квартиру в одній із новобудов. Звичайно, довелося трохи зайняти, але невдовзі все віддали. Тож пощастило. А ось до себе Марія Василівна довго нас у гості не кликала.

Коли її поклали до лікарні, — розповідає Юля, — вона мені телефонує і просить сходити в магазинчик і придбати їй домашні капці, халатик теплий і нічну сорочку. Гроші обіцяла пізніше повернути… Я тоді ще подумала, що нема чого в магазин їздити – можна з дому привезти. І не витрачатися. У магазинах все дорого. Невже вдома немає пристойного халата та тапок нових? У кожного вони є.

Коли робота закінчилася, чоловік заїхав за мною і ми поїхали в магазин. Юля взяла там те, що її просила свекруха, тільки халатів там не було. Їздити по всьому місту вони не схотіли, тому вирішили взяти його з дому. Добре, що свій ключ був чоловіка.

Якщо чесно, то я була сильно здивована! – Розповідає Юля. — Не можна сказати, що я надто охайна, можу й цілий тиждень підлоги не мити, посуд часто брудний стоїть. Але те, що я там побачила, не описати жодними словами. Підлога чорна, на стелі павутиння висить, речі горами лежать, бруд, темінь, пил —  уже й не зрозумієш, що де лежить. Ось тоді до мене дійшло, чому вона додому до себе не кликала. Тоді ми не стали говорити матері чоловіка нічого про її житло.

Ми тоді тільки побралися. А тепер Марія Василівна перестала побоюватися свого безладу. Ми до неї в гості ходимо, а вона перед нашим приходом навіть не прибирається. І ще не розуміє, чому не часто заходимо.

Там навіть сідати лячно на стільці — вони завалені речами. Поки дітей не було, ми часом навідувалися, а після появи доньки лише її в гості запрошуємо.

Марія Василівна охоче няньчила внучку, залишалася в нас. Донечка теж бабусю любить. Але в гостях у бабусі ми свою Улянку на ніч не залишаємо.

Мені навіть думати про це страшно! А вона постійно говорить про це. Я їй кілька разів натякала, що спершу прибратися треба хоч трохи. Вона киває, але знову каже про гостей. Коли чоловік їздив до неї нещодавно по речі, то взяв із собою дочку. На ній були світлі колготки. Зрештою мені довелося їх викинути. Навіть випрати не змогла. Запитала у чоловіка, де вони були, — сказав, у мами, по килимах ходили.

І як у такої матері міг вирости охайний син?

Незрозуміло але факт. — каже Юля. — Він у мене взагалі чистюля. І підлогу може сам вимити, і посуд. Речі акуратно складає, дзеркала не лапає, кухлі на столі не залишає, а ось мати взагалі інша справа. Може, все можна пояснити тим, що він рано з’їхав?

Якийсь час тому у Марії Василівни був ювілей. Найчастіше ми дарували їй гроші, які вона чи то відкладала, чи то на онучку витрачала. Ось тому я вирішила зробити своїй свекрусі зовсім інший подарунок – прибирання квартири. Звичайно, самій мені це не під силу. Та й не хотілося руки бруднити. Не можна сказати, що я гидлива надто. Але таке видовище навіть мені не під силу бачити.

Я за все заплатила, чек оплачений вручила їй під час свята. — каже Юля. — Нікому про це розповідати зі сторонніх не стала, щоби чутки не поповзли. Все залишилося таємницею, вкритою мороком. Так вона ще й образилась на нас!

– Ви що, думаєте, що я сама не можу лад в квартирі навести? Так виходить? – Ви ж мені плюнули в обличчя!

І вже два тижні з нами не бажає розмовляти. Навіть чоловік їй дзвонить, а вона слухавку не бере. Невже вона сама не бачить того, в якому стані живе? Невже обов’язково доводити справу до крайнощів? Я ж краще хотіла. А вона лише плаче та ображається на нас. І син її умовити не може.

А ви як думаєте, хто має рацію в цій ситуації — невістка даремно полізла зі своїм статутом у чужий монастир і образила свекруху чи та й сама мала розуміти, що негідно жити в такому бруді. Потрібно хоч іноді наводити лад — адже онука до неї в гості ходить. Та й інші люди, хай навіть сторонні. Що ви скажете з цього приводу?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!