Щоб привітати сина з п’ятнадцятиріччям я була змушена оформити на себе кредит. І це в такий важкий час. Якщо чесно, я сама не розумію, як повелась на цю примху Артема. Я оговталась вже дома. Тепер сиджу і ллю сльози. Я ж його сама виховую. Мій колишній чоловік Степан, хай йому грець, сам в мами на шиї сидить, яка з нього підмога
Через примху сина була змушена в такий важкий час оформити на себе кредит. Тепер сиджу і ллю сльози. Чого ж я така м’яка?
В неділю, 2 квітня, моєму сину Артему виповнилося 15 років. В якості подарунку він отримав від мене iPhone останньої моделі, про який Артем так довго мріяв.
Звісно ж, купити його я не могла, а оформила на себе кредит, який тепер щомісяця буде тягнути з мого гаманця гроші.
Я не знаю як вийшло, що я так повелась на умовляння сина. Я оговталась вже дома. Тепер сиджу і плачу від жалю до самої себе.
Щоб мені виплатити кредит, необхідно цілий рік віддавати банку чималу суму грошей. Зарплата у мене середня, а ще потрібно купляти якийсь одяг і продукти харчування. Також багато “тягнуть” і комунальні. Навіть не уявляю, як я тепер буду викручуватися.
З чоловіком ми давно розлучені, ніяких аліментів на дитину Степан не платить. Та що з нього візьмеш, він сам сидить на шиї у мами пенсіонерки.
Не встояла перед проханням сина купити йому модний, сучасний телефон. Насправді не розумію, чому він усім так подобається? У мене звичайний старенький смартфон цілком вистачає зайти в інтернет, зробити дзвінок або написати повідомлення.
Подумаєш, яблуко намальовано на корпусі, а всередині все, як у всіх телефонів! Але Артем мені постійно про нього говорив.
– Мамо, всі в класі вже мають, а я один ходжу зі старим телефоном! Я хочу iPhone, хочу бути як усі! Ти не уявляєш, яка там камера, які відео та фото можна робити!
Спочатку я намагалася сказати синові, що просто фінансово не маю можливості купити такий дорогий телефон. Але цим підліткам хіба можна щось донести? Після моїх слів, що я ходжу зі старим смартфоном, він мені відповів, що йому соромно діставати свій з кишені. Ще трохи, і з нього сміятимуться всі однокласники. Довго він мене ще вмовляв, зрештою, перед його днем народженням я й здалася.
Ще б пак, такий привід. До магазину ходили разом, він сам вибирав колір, чехол… Кредит оформила на своє ім’я. Прозріння тільки вдома мене спіткало. Та вже нічого не змінити, смартфон вже в його руках.
Мені тепер треба думати про те, щоб знайти підробіток та рік відпрацьовувати “примху” Артема. Тішить лише одне, що дитина залишилася задоволеною, перед однокласниками не буде соромно.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
