fbpx

Щоб заохотити онука і його дружину, я переписав на Дениса свою хатинку в селі. Жили ми всі разом і були підмогою один для одного, але не довго. Після першого дня народження правнучки, Наталя попросила мене переїхати жити в літню кухню. “Що ти таке каже? Я ж цю хату своїми руками будував. Вона моя!”. “Щось ви, діду, плутаєте. Вже вона не ваша. Як вам щось не подобається, то ласкаво просимо в будинок для літніх людей”. Після цієї розмови я загримів в стаціонар!

Щоб заохотити онука і його дружину, я переписав на Дениса свою хатинку в селі. Жили ми всі разом і були підмогою один для одного, але не довго. Після першого дня народження правнучки, Наталя попросила мене переїхати жити в літню кухню. “Що ти таке каже? Я ж цю хату своїми руками будував. Вона моя!”. “Щось ви, діду, плутаєте. Вже вона не ваша. Як вам щось не подобається, то ласкаво просимо в будинок для літніх людей”. Після цієї розмови я загримів в стаціонар!

Після розмови з дружиною онука і мамою Наталі, я загримів в стаціонар. Тут мені бути десь десять днів, але куди мені повертатися я не знаю. Свій дім я добровільно віддав онуку.

Після того, як не стало дружини, жити в будиночки, який ми все життя разом облаштовували було важко.

В цей час я і дізнався, що мій онук Денис після весілля шукав для своєї сім’ї житло.

Ось я і запропонував їм свою допомогу.

– Переїжджайте до мене в село. Я вам допомагатиму, поки сили є, а ви мене розвеселяти будете. Дай Бог, скоро і малятко у вас народиться.

І якщо мій онук погодився на пропозицію швиденько, то Наталя довго вагалася, але рішення таки було прийнято, бо діватись не було куди.

Чомусь в голову мені прийшла думка, відразу ж переписати весь свій будиночок на онука, щоб вони знали, що я серйозна людина і мені для онука нічого не жаль. Діти зраділи і мені подякували. Все деякий час було добре.

Я допомагав чим міг. Інколи і варив, а інколи і прибирав, бо молоді йшли на роботу.

Але згодом я почав помічати в їх сім’ї бурі. Як я не розпитував у внука, що між ними відбувається, він мені не признавався.

Ну, я продовжував допомагати і не лізти в молоду сім’ю.

А одного дня молоді оголосили, що чекають на дитинку.

Моєму щастю не було меж. Я уявляв, як буду візочком їздити по вулицях нашого села, гратись з малятком і вчити його читати.

Але сталось не так, як гадалось.

Бурі в сім’ї Дениса не вщухали, а навпаки – збільшувалися.

– Ну чого ти лізеш, діду? В нас все добре, самі розберемось!, – говорив він.

– Потерпи трішки, синок. Жінки в такому стані стають дратівливі, я це ще по своїй своїй дружині пам’ятаю.

– Ой, діду… мовчи…

Погода в їх сім’ї мені дуже не подобалась, бо Наталя не на жарт злилась, і переважно через мене, хоча я й поводу не давав.

А одного дня я таки почув причину такого її стану.

– Він нам заважатиме, Денисе. Скоро в домі буде маля, а я не знаю, що від цієї людини очікувати. Зроби щось.

– Що, Наталю? Він мій дідусь, до того ж, він без гривні впустив нас до себе жити, а після і подарував нам цей будиночок, – захищав мене перед дружиною Денис.

Якось ми дочекалися появи моєї правнучки. Я робив все, щоб Наталя не сумнівалася в мені. Я часто був їм підмогою, і сама Наталя мене про це просила, я не нав’язувався.

Але згодом знову почались причіпки. То вона побачила, що я правнучку в щічку поцілував, а їй це не сподобалось, то не те печиво їй дав.

І так продовжувалось з дня на день. І ось недавно Кірочці виповнився рочок, а після дня народження, коли Денис був на роботі, вона просто вивела мене з себе.

– Я вирішила, що ми будемо харчуватися окремо. І взагалі, вам буде краще жити в літній кухні.

– Наталя, як ти собі це уявляєш? Я будував цю хату, вона моя!

– Ой, ви мабуть забули. Вона вже не ваша, а Дениса. А як не подобається щось, то ласкаво прошу в будинок літніх людей.

На цю розмову і сваха в хату зайшла. Давай говорити, що я не даю нормально молодим жити.

Ось з того всього я і загримів в стаціонар. Онук приїжджав, провідував, але настрою в нього як і в мене, не було.

Навіть не знаю, куди маю після виписки їхати, в “свою” хату, літню кухню, чи відразу ж в дім для людей похилого віку…

Що робити і як бути в такій ситуації?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page