fbpx

Щойно ми з чоловіком почали добре заробляти і нормально жити, як на нас накинулася рідня: тому позич, тому допоможи. Мовляв, вам хіба шкода – грошей он же скільки! Шалено неприємно, що хтось вважає наші справи і плани – примхами, які ми не можемо собі дозволити, адже потрібно було позичити їм грошей. Нетерплю тих, хто рахує чужі гроші.  І відразу подумки викреслюю таких з кола спілкування. Шкода, що рідні не виключити назавжди і безповоротно: мого брата, родичів чоловіка

Живемо ми нормально. Обоє працюємо, щоб у нас і в наших діток все було. Я працюю з дому, щоб приділяти увагу і дітям, і чоловікові. Чоловік, по своїм можливостям, працює де тільки може, щоб заробити. Були труднощі, але ми їх пройшли, знову настала біла смуга. І тут…

Мій брат.

Дзвінок по телефону.

“Привіт як справи?”. Після короткого ракурсу в стан наших справ, намагається ще базікати щось для відволікання уваги.

Потім:

“У мене до тебе справа. Не можеш позичити грошей? На місяць. 25 тисяч. Точно віддам, мені на справу”.

Еммммм. Ми самі недавно лише вилізли зі злиднів, причому, він вже винен нам десять тисяч. Впевнено кажу, що позичити не зможу. Ну немає зайвих грошей зараз. Все розраховано на дітей, на нас, на майбутні плани. Саме зайвих, щоб лежали і палили кишеню, на даний момент немає.

У відповідь отримую ниття, ну, до цього не звикати.

Проходить місяць. Ми приїжджаємо в  наше рідне місто тата побачити мого, а  заодно декого з рідні чоловіка. Вирішуємо свої справи, гуляємо по місту, ходимо в кафе, боулігн, кіно, зустрічаємося зі знайомими.

За спиною у себе чую:

“Ну звісноооо, позичити рідному брату грошей немає, а як гуляти – то є. Ага, грошей у них немає.”

Але коли я говорю, що у мене немає, значить, у мене немає конкретно позичити тобі. Адже це не означає, що у мене зовсім немає грошей, правда? Мені потрібні гроші на їжу, одяг та потреби моєї сім’ї, а також на реалізацію давніх планів. Але в мої плани не входило займати тобі 25 тисяч, вже вибач…

У відповідь – образи і непорозуміння. Ну та й ладно.

Родичі чоловіка.

Питала у мене родичка чоловіка якось теж саме – в борг, і теж чималу суму. І з таким розкладом, що віддадуть “потім з пенсії”, ну тобто, зрозуміло, що так віддавати можна нескінченно. Я не могла ризикувати планами своєї сім’ї, тому також впевнено сказала “ні”.

Йшлося про позику на будівництво будинку, а не на лікування, наприклад.

Проходить місяць. Їдемо знову на малу батьківщину. Через третіх осіб дізнаюся, що …

“Ну так, звичайно, грошей у них немає, а самі тільки з Туреччини …”

Так, ми чекали цього багато років. Я що, повинна була віддати гроші, які ми витрачаємо на свою мрію, заради спорудження будинку для численних родичів чоловіка? Може давайте, я взагалі на себе і свою сім’ю заб’ю, і буду працювати на вас тільки?

Одним словом, таке. Шалено неприємно, що хтось вважає наші справи і плани – примхами, які ми не можемо собі дозволити, адже потрібно було позичити їм грошей.

Нетерплю тих, хто рахує чужі гроші.  І відразу подумки викреслюю таких з кола спілкування. Шкода, що рідні не виключити назавжди і безповоротно.

До речі, мій брат таке саме і татові моєму заявив. Татові подарували на день нарождення пристойну суму грошей. Тато вирішив купити телевізор і поставити ще два спліта (це необхідно, на його думку, і на мій погляд, не обговорюється). Але братові ж видніше! У нього проблеми, а батько посмів витратити СВОЇ гроші на СВІЙ будинок. Відчитала його: кажу, перестань лізти в чужу кишеню, в свою зароби краще.

Загалом, осад неприємний.

Як ви ставитеся до таких людей і як з ними боретеся?

Передрук без гпосилання на Ibilingua.com. суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page