Щойно Віктор глянув на личко новонародженого сина, він чомусь дуже розсердився і, покинувши дружину і малюка прямо в палаті, втік невідомо й куди.
Приїхала додому Валя на таксі. ЇЇ переповнювали змішані почуття. Добрий таксист порадив їй бути сильною, щоб не нашкодити маленькій дитині, синочку, якого вона народила всього п’ять днів тому.
У квартирі було тихо і порожньо. Судячи з усього, чоловіка тут давно не було. Валя погодувала сина і поклала спати, а сама зайнялася справами, щоб відволіктися від неприємних думок.
Ближче до вечора Вітя повернувся додому. Трохи хитаючись, він пройшов в зал, де побачив Валю, обличчя якої було в червоних плямах від сліз.
Валя подивилася на чоловіка і відразу ж помітила, що Віктор був не тверезим. Їй не хотілося з’ясування відносин, адже її вини ні в чому не було! Але чоловік і не збирався влаштовувати сцену. Він, злегка похитуючись, пройшов до дитячого ліжечка і мовчки сів поруч, прямо на підлогу.
Валя з осторогою спостерігала за чоловіком. А він просто дивився на дитину хвилин десять. Потім піднявся, тримаючись за спинку ліжечка і запитав:
– Чий він?
Валя мало не впала від його слів. Так як він сміє? Адже чоловік бачив, як важко їй далась ця довгоочікувана дитинка: як вона «літала» на крилах від щастя, натхненна і радісна, як важко вона виходила їх дитя, постійно зберігаючи дитину по лікарнях. Ітут таке…
Якби їй було куди піти, вона б одразу зібрала речі і поїхала, але батьки Валентини жили на іншому кінці країни, а квартиру вони купували разом з чоловіком.
Насилу зберігаючи залишки самовладання, Валя сказала:
– Богданчик твій. А якщо сумніваєшся, то зробимо тест ДНК, тільки після такого приниження нам з тобою не по дорозі…
– Гаразд, чого ти кип’ятишся відразу? Просто, коли я хлопчика побачив, подумав: «Дійсно, копія сусіда. Дожартувалися», – і неприємно так захихикав.
Валя знову обурено подивилась на Вітю і подумала: «І як я не помічала, що він такий… Невже хороший і уважний чоловік, яким він колись був, мені просто здався?», а вголос промовила:
– Я ще раз повторюю, дитина – твоя. Якщо є сумніви – зробимо тест і… розлучимося.
Прокинувся Богданчик, жалібним плачем даючи знати про те, що він голодний. Молода матуся, усуваючи недолугого батька, кинулася до малюка і взяла його на руки.
– Тихіше, маленький, матуся поруч.
Перевіривши рукою підгузник, Валя вирішила його змінити. Коли жінка зняла памперс, Віктор підскочив ззаду і схопив дитину за ніжку. Валя, злякавшись за сина, спробувала відштовхнути чоловіка, але він, утримуючи її однією рукою, вдивлявся в родиму плямку білого кольору, що була прямо над щиколоткою.
– Бачиш! – вигукнув Вітя. – У нього родима пляма на ніжці, прямо як у мене. Дивися! – захоплено вигукнув він, задираючи свою штанину до коліна.
– Я знаю, можеш не показувати, – спокійно відреагувала Валя. – Відпусти ти сина, досить горлати – ти його лякаєш, – смикнула вона чоловіка і, заспокоївшись, продовжила зміну підгузника.
– У кого ж тоді син такий світленький? Адже він зовсім на нас не схожий, скоріше на.., – і, обернувшись, Вітя завмер на півслові. Зустрівши засмучений погляд дружини, він винувато опустив очі, а потім несамовито став благати Валю простити його.
Та жінка не квапилася вибачати чоловіка, згадуючи про свою ранковому «пригоду». Їй нелегко було знову спілкуватися з людиною, яка так легковажно поставилася до своєї сім’ї в такий важливий момент їхнього життя. Але потім, трохи заспокоївшись, вона повідомила:
– Я сьогодні дзвонила твоїй тіткці, щоб дізнатися чи був хтось у вас в роду світленький. Дивно, що ти їй ще не повідомляв про народження сина. Адже вона єдина, хто залишився з твоїх родичів, – докірливо глянула Валя на чоловіка. А потім продовжила:
– Так ось, сестра твоєї мами згадала, що рідна мати твого батька була кремезною, білявою жінкою з яскраво-блакитними очима. Міг би і сам поцікавитися, – різко сказала Валя Віктору.
Через деякий час Валентина відтанула і помирилася з чоловіком. Але часом мимоволі замислювалася: «Чи не змінився її коханий, чи не нагадує знову того незнайомого чоловіка, який несподівано в ньому прокинувся?».
Але Віктор більше ніколи так не поводився і обожнював синочка: возився з Богданчиком довго після роботи, годував, грався, а знайомим при зустрічі говорив гордо:
– Це мій син! Богдан Вікторович!
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
