Жили ми в селі. Тато не любив маму, моя мама терпіла всі його витівки, багато працювала і намагалася дати хоч щось нам з братом. Ми з мамою і братом завжди були у справах, турботах.
Мама працювала у школі, а коли приходила додому, іноді навіть поїсти не встигала, бо одразу бралася за домашню роботу. Наш тато навіть не вважав, що прибирання, прання, приготування їжі – це праця. А крім того повний двір худоби та кілька городів.
Ми мамі допомагали, звісно, як могли. Я з шести років прибирала, працювала на городі, з 15 років навчилася доїти корову.
Пам’ятаю, якщо я навіть нездужала, це не означало, що я звільнена від фізичної праці. Батько знаходив нам справи, наприклад, заготівля сіна. Але скільки б ми не працювали, все одно залишалися ледарями.
Пам’ятаю, як ми з братом дивилися фільм, а наш батько вимкнув нам телевізор і наказав набрати два мішки яблук у сусідів, бо своїх вродило на його погляд мало. І ми йшли і робили, як він скаже. Зараз я б ні за що не пішла.
Тато весь час казав, що ми на його шиї сидимо, що він втомився один працювати. При цьому він офіційно він не працював, та й не офіційно також. Тільки худобу, яку мама доглядала, продавав, і всі гроші забирав собі.
Син для тата також у всьому був не такий, як і я. Не можу взагалі згадати, щоб він хоч якусь турботу проявив до нас. Не допоміг при вступі, не зустрічав із поїздів, не цікавився нами взагалі.
Дякуємо мамі, що допомогла нам, їздила зі мною університетами, допомагала грошима, порадами, і навіть вигляду не подавала, що їй було важко. Я завжди була добре одягнена і сита.
Закінчила я виш, отримала права, вивчала дві іноземні мови завдяки мамі, яка економила на собі. Нарешті влаштувалася на роботу, потихеньку сама почала себе забезпечувати.
Брат теж вступив до престижного вишу, весь цей час я їздила з ним, допомагала при вступі. Він молодший за мене, тому фінансово я допомагала йому і думала, що він навчається. А він на дивані лежав, як виявилося – і тут я подумки провела паралель схожості з батьком. Трохи розчарувалася.
Маму шкода, вона за нього дуже хвилюється. Брат звинувачує всіх, що не допомагають, не підтримують. Щомісяця я відправляла йому 5 тисяч та за квартиру також 5 тисяч гривень.
Те саме й мама. Наразі він, 20-річний, хлопець і не знає, чим йому зайнятися. І брехав нам, що вчився, що на парах був, а насправді покинув навчання.
Коли ми з братом поїхали з нашого будинку, то наш батько і мамі вказав на двері. Дякую добрим людям, що пустили маму до свого дому жити. Мені соромно дуже, що я нічим не можу допомогти їй зараз. Я поїхала в Київ, орендувала маленьку кімнату.
Зустріла чоловіка, вийшла за нього заміж. Весілля не справляли, і це дуже не сподобалося його родичам. А в мене немає грошей на пишну урочистість і в мами теж.
Чоловік заробляв, звісно, але небагато. Яка урочистість? Я працювала з 8 до 8, було дуже важко. Але грошей навіть у чоловіка не брала.
Розписалися у квітні, а у травні у свекрухи ювілей. Ті заощадження, що я мала, пішли на ювілей свекрухи – купила подарунок від нас з чоловіком, новий холодильник. На жаль, я вдалася в маму. Сама собі помічниця, от і посадила всіх собі на шию.
Скоро я дізналася, що чекаю дитинку. Чоловік не працює. Я потрапила на дуже тривалий час в стаціонар, всім розпоряджався чоловік. Вся моя зарплата, відпускні були в нього. Картку віддала йому.
На постійну роботу йому не хочеться, бо пробує відкрити свою справу, але в мене вже сил немає підтримувати його в починаннях, які не увінчуються успіхами.
Зараз я на 9-му місяці без грошей, без підтримки. Багато в чому винна сама. Плачу майже щодня. Малечу дуже шкода. І себе також. Не хотілося б, щоби доля мамина повторилася. Скільки мені ще треба пережити, щоб досягти щасливого спокійного життя?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.