Щороку їздимо до родичів чоловіка з Вінниці на Прикарпаття. Звичайно, там добре, свіже повітря, продукти домашні, ще й собою дадуть всього, що душа бажає – мед, молочка, чаї, сири. Це все прекрасно, їздимо на тиждень-два зазвичай.
Але негативна сторона цих поїздок – до нас на хвіст присідає брат чоловіка зі своїм сином. Щороку я везу всіх назад, і у нас із братом чоловіка виникає конфлікт.
Минулого року брат відмовився пристібати і себе, і свою дитину: “Мені незручно, я завжди так їжджу”. Аж до того, що пристібався, потім по-тихому відстібав і себе, і сина.
Цього разу, коли ми поверталися минулого тижня, вони відразу пристебнулися, але почалося “спочатку відвези нас, а потім своїх”. А ми живемо по дорозі раніше. До того ж, брат сидить на третьому ряду нашої семимісної машини, і щоб їх висадити, треба підняти своїх сплячих дітей!
Все це відбувається о першій годині ночі. Звучить “Поїхали, я сказав”, “Тоді висади нас на зупинці”, і все це- на підвищених тонах.
Я щоразу попри своє бажання погоджуюся і їду цим складом у ці гості. І щоразу чоловік обіцяє кермувати назад, але приймає на душу зі своїм дядьком і не заступається за мене.
І чесно, я б висадила чоловікового брата під якоюсь лісосмугою, коли він починає свої права качати, але дитину шкода! І от не знаю, як припинити цю “традицію”, яка мене щоразу просто вимотує фізично й морально.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
