Щось мені здається, що в цьому будинку я для чоловіка свого – прислуга. Чи може, я себе накручую??? Не можу розібратися сама, тому напишу свою історію і запитаю у вас поради.
Чоловіка свого Віктора я дуже кохала, коли він мене заміж брав, та й зараз люблю понад усе. Живемо ми в його селі на Полтавщині, в його будинку. Сама я з сусіднього села, за 30 кілометрів.
Отже, я готую, випраю, прибираю, а він ні в чому мені не допомагає! Заробляємо ми порівну, але я при цьому працюю в півтора рази більше.
Я після роботи просто з ніг валюсь у прямому розумінні слова. Іду раніше за його, приходжу пізніше. А він сидить перед телевізором із пінним – і все! Хоч би один раз продуктів приніс додому чи з дитиною уроки вивчив.
Вечір вдома у мене розпочинається з миття посуду і цим закінчується. Щодня свіже готую, накриваю йому на стіл, бо його мама сказала готувати Віті тільки нове. Він мовчки забирає свою порцію в кімнату, там їсть перед телевізором.
Потім принесе порожню тарілку, мовчки ставить у мийку, і то не завжди, і йде. Ні “дякую” за їжу, ні “помий, будь ласка”. Ніби я ще один предмет побутової техніки, не більше.
Добре, затишок на мені, але нехай тоді виконує по будинку чоловічу роботу. Так ні, де там. Місяць прошу повість поличку на стіну дитині.
І так не тільки з поличкою. Беру потім сама інструменти, розміряю, вкручую шуруповертом. Він чекає, коли я закінчу, приходить зі словами – ну що ти робиш? Я ж тобі сказав, що повішу сам!
І так у всьому. Втомилася, чесно кажучи. Я і кінь, я і бик, я і баба і мужик, як то кажуть.
Пробувала по всякому чоловіка вмовляти-розмовляти: і ласкаво, і криками, і особистим прикладом. Результатів немає ніяких!
Найцікавіше, що якщо йому нічого не робити – не прати, не готувати і так далі – Вітя не обурюється. Є поїсти – добре, ні – не треба.
Як з ним жити – не знаю. Кохаю, хочеться робити приємно, але ж не в порожню стінку! Тому й потребую поради, дуже чекаю!
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
