Розповім свою історію відпочатку. Живу в квартирі чоловіка, але офіційно ми не розписані. Моєму чоловіку 60, і зараз він лежить у лікарні. Прогнози не втішають: швидше за все Петру залишилося недовго.
І головна проблема в тому, що мені нема куди повертатися, свого житла я не маю. Чому вона не може продовжити жити у квартирі фактичного чоловіка, читай далі у статті.
Майже 5 років тому я зустріла чоловіка своєї мрії. На той момент мені було майже 40, а йому 55. Я розлучена, двоє дітей вже дорослі.
Петро на той момент був теж уже неодружений, доросла дочка живе в іншому місті. Ніщо не могло стати на заваді нашому щастю, і я переїхала жити до нього.
Мої доньки залишилися жити у нас удома. Вони навчалися в одному університеті і чудово справлялися з господарством і без мене. А я переїхала до коханого. Ми якось і не думали грати весілля. Вік уже не той, нам і так було добре разом.
Я живу в квартирі чоловіка, фактичного чоловіка, думала я. Навіщо мені цей штамп у паспорті? Так само думав і Петро.
З його дочкою у нас, на жаль, стосунки не склалися. Валерія ніколи не приїжджала до батька. Хіба що в Інтернеті вони іноді спілкувалися. Справа в тому, що вона так і не змогла пробачити татові, оскільки саме він був ініціатором розлучення з її мамою.
Проте зрідка вона згадувала про батька, а Петро радів і тому і на більше не розраховував. Він хотів би налагодити контакт зі своєю єдиною дочкою, але ніколи не намагався впливати в цьому сенсі на неї.
А мене його Лера ніколи всерйоз не сприймала. Хоча я взагалі ніякого відношення до минулого шлюбу Петі не маю.
За ті п’ять років, що ми прожили з Петром разом, одна з моїх дочок встигла вийти заміж і поїхати за кордон. Друга ж, як і раніше, живе в моїй квартирі. Але тепер разом зі своїм молодим чоловіком. Олеся чекає на дитину.
Я ніколи не думала, що мені колись доведеться повернутися до мого старого будинку. Але зараз ситуація складається не найкращим чином. Проблема в тому, що Петро серйозно захворів. Так сильно, що його поклали до стаціонару.
Я щодня бігала до чоловіка, приносила його улюблені страви. Кілька днів тому приготувала холодець і примчала, щоб дізнатися, як він почувається. Прогнози лікарів були невтішні. Вони дали йому не більше місяця.
У палаті біля чоловіка я зустріла доньку Петі та нотаріуса. Мені не треба було нічого пояснювати, все й так було очевидно. Валерія згадала про батька, щоб стати його законною спадкоємицею. Але задля чого це все, адже ми з чоловіком не разом офіційно.
Мені стало так сумно від усвідомлення, що його дочку цікавить лише квартира. Зі мною вона навіть не привіталася. А про те, щоб подякувати меніьза турботу про її батька, вона й не думала. Просто забрала всі документи та демонстративно вийшла з палати.
А чоловік, мій коханий Петро, зі сльозами на очах вибачався переді мною. Мовляв, не може він по-іншому вчинити, тому одразу переписав на неї квартиру, щоби зайвих проблем після його відходу не було.
Свята людина мій Петя! Він все ще відчуває провину перед донькою, бо захотів свого часу піти з сім’ї. Я його розумію.
Але я не знаю, що мені робити. Я не хочу думати про те, що буде, коли Петра не стане і я лишуся сама. Але, на жаль, я маю вже зараз планувати своє майбутнє. І мені доведеться з’їхати із квартири чоловіка. Але куди?
Жити разом із дочкою, її хлопцем та їхньою дитиною, яка скоро народиться, я не зможу. Старша кличе мене в Польщу, але там я не буду почувати себе вдома.
Щиро кажучи, зовсім не знаю, як бути.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
