Шість років я вірила в наше кохання без штампу, аж поки Юрій не заявив: — Мої батьки кажуть, що це не по-людськи. Його наполегливість узаконити стосунки стала мені зрозумілою лише тоді, коли він заговорив про переїзд своєї доньки у мою другу квартиру
Я не раз бувала в гостях у батьків Юрія, тому мене неабияк здивувала його заява, що вони начебто не сприймають нашого спільного життя “без штампу”. А після того він перевів розмову на свою доньку від першого шлюбу.
Мовляв, Каміла планує переїхати до нашого обласного центру, і було б дуже доречно, якби мою додаткову квартиру я здала саме їй. — Донька вноситиме орендну плату вчасно. Вона на дармовій квартирі сидіти не хоче, — сказав він тоді.
Я спершу погодилася, адже Каміла — мила дівчина, але коли випадково почула його розмову зі своєю матір’ю, то відразу ж забрала свої слова назад. Тепер Юрій та його рідні дуже ображені.
Це мій другий офіційний союз, хоча з Юрієм ми не розписані. Від першого чоловіка я маю сина. Роман уже дорослий, у нього своя сім’я, і він проживає окремо в іншому місті.
З Юрієм ми разом уже шостий рік. Він молодший за мене лише на три роки.
Ми обоє продовжуємо працювати. Він мешкає у моїй трикімнатній квартирі, яка дісталася мені після розподілу майна з колишнім чоловіком.
Ми домовилися ще на початку нашої історії, що не будемо узаконювати стосунки, бо вважаємо, що в сучасному світі папери не є найголовнішим.
Але вже десь останні вісім місяців Юрій постійно почав заводити мову, що це неправильно, що його батьки кажуть, ніби нам необхідно офіційно оформити наші стосунки.
Мене це тоді дуже здивувало, адже скільки разів я була у них у селі на гостинах, і жодного разу вони мені про це не говорили. Вони завжди були привітні, і здавалося, що їм байдуже на папери.
І лише нещодавно я усвідомила його справжній задум, хоча сам Юрій запевняє, що це не так, і я собі просто вигадала якусь нісенітницю.
Річ у тому, що мені належить ще одна квартира в місті, яку я отримала у спадок від своєї тітки. Я спершу думала подарувати її Романові, але він відмовився. У них із дружиною свій досить успішний бізнес. Вони живуть у великому приватному будинку і також мають ще дві квартири, які здають.
Син наполіг, щоб я цю квартиру просто здавала в оренду і використовувала ці гроші для себе. Я так і роблю. Вона приносить мені непоганий додатковий дохід, але я не планую кидати свою основну роботу. Я переконана: доки людина зайнята справою, доти вона й відчуває себе повноцінною.
І от нещодавно Юрій порушив тему, що його донька Каміла, якій 23 роки, хоче переїхати до нашого міста. Вона закінчила університет у своєму містечку і шукає можливості для розвитку.
— У нашому місті значно кращі можливості для неї знайти гідну роботу за фахом. Тут більші перспективи.
Я не мала жодних заперечень проти її переїзду, аж поки мені не стало очевидно, що він хоче, аби вона оселилася саме в моїй другій квартирі.
— Каміла буде платити тобі щомісяця! Жити безкоштовно вона не збирається.
Зараз у тій квартирі проживає сімейна пара, яка винаймала житло лише на пів року, оскільки їхнє власне було на ремонті. Вони якраз планували з’їжджати. І Юрій, власне, й хотів, щоб помешкання не було порожнім.
Каміла іноді приїздила до нас у гості, коли приїжджала у справах, я її досить добре знаю, вона приємна дівчина.
І ось днями під час нашої розмови я випадково почула його розмову з його матір’ю телефоном, коли він сидів на кухні. Я в той час була в сусідній кімнаті і збиралася вийти, щоб заварити собі чаю.
— Мамо, не переживай, — тихо говорив Юрій у слухавку. — Я вже домовився. Тетяна погодилася, щоб Каміла пожила в її другій квартирі.
— Але ж це її квартира, синку, — почула я стривожений голос його матері.
— Так, але вона мені сказала, що Каміла платитиме. А як тільки ми розпишемося, то вона, швидше за все, перепише її на нас. Або хоча б на мене. Її син відмовився, йому вона не потрібна. А Каміла ж моя донька. Розумієш?
Я не могла повірити своїм вухам. Це був ляп, ніби мене облили крижаною водою. До цього моменту я просто була переконана, що він мене щиро кохає, а не розглядає як можливість поліпшити своє фінансове становище.
Я тихенько повернулася до кімнати, моє серце відчайдушно колотилося. Мені стало зрозуміло, чому він так наполягав на офіційному оформленні стосунків останнім часом. Він планував отримати доступ до мого майна.
У мене є дві племінниці, дочки мого брата, і я збиралася залишити ту квартиру їм. Вони, звісно, ще маленькі, але я вже думала про їхнє майбутнє.
Я не стала влаштовувати сцен чи розпитувати його прямо, хоча ще годину тому я погодилася, що Каміла може винаймати в мене житло. Я просто на другий день сказала Юрію, що в мене з’явилися інші плани на ту нерухомість.
Ми сиділи ввечері, дивилися телевізор, коли я вирішила поговорити.
— Юро, пам’ятаєш, ми вчора говорили про твою доньку та мою квартиру? — почала я, намагаючись говорити якомога спокійніше.
Він відірвався від екрана і подивився на мене з посмішкою. — Звісно, пам’ятаю. Каміла дуже зрадіє. Вона вже починає збирати речі.
— Знаєш, я все передумала, — сказала я, уникаючи його погляду. — У мене виникли інші наміри щодо цієї квартири. Я поки не буду її здавати нікому.
Його посмішка миттєво зникла. Його обличчя витягнулося. — Як це інші наміри? Ти ж казала, що тобі шкода, що вона стоятиме порожньою. Тобі ж студенти платили, а Каміла платитиме стільки ж, якщо не більше.
— Я просто вирішила, що наразі вона мені потрібна, — відповіла я, відчуваючи, як усередині мене росте напруга. — Я вирішила зробити в ній ремонт, а потім подивимося.
— Ремонт? — повторив він. — Але ж там був ремонт лише два роки тому. Що там робити? Ти ж сама казала, що там усе ідеально. Я не розумію, Тетяно.
Я підняла очі і подивилася на нього. — Я вирішила так. Це моя квартира, і я маю право вирішувати.
Він зробив глибокий вдих, вигляд у нього був дуже ображений. — Значить, ти мені не довіряєш, так? Ти робиш це мені на зло. Чи ти не кохаєш мене, якщо так чиниш? Мої батьки мали рацію, що тобі не можна довіряти.
— Причому тут кохання? — запитала я. — Моє рішення стосується моєї власності, а не наших стосунків.
— Ти просто не хочеш допомогти моїй доньці, — він майже кричав. — Ти думаєш лише про себе і про те, як набити собі кишені грошима. Я ж тобі кажу, що вона платитиме!
— Вона твоя донька, Юро, — сказала я, вже не приховуючи розчарування. — Ти можеш знайти їй інше житло. У місті багато варіантів.
— Так, але ж твоя квартира найзручніша, — сказав він, уже не намагаючись приховати роздратування. — У центрі, поряд із зупинкою.
— Я знаю. Але моє рішення остаточне.
Він демонстративно встав і вийшов із кімнати, грюкнувши дверима. Наступні кілька днів ми майже не розмовляли. А коли я побачила його матір у магазині, вона демонстративно відвернулася, ніби мене не знає.
І ось тепер у мене постійно виникає запитання. Чи правильно я вчинила, що так різко відмовила, не пояснюючи причини? Можливо, варто було зіграти роль, а потім уже ухвалити рішення? Чи це ознака того, що наші стосунки мають припинитися, адже я виявила таку неприємну його сторону? Як би ви діяли на моєму місці, дорогі читачі?
