Шістдесятиріччя мало бути ідеальним, але щойно я побачила в дверях ресторану знайому постать із величезним букетом, у мене перехопило подих. Звідки взявся Максим, мій колишній зять, який п’ять років тому зник із нашого життя, залишивши по собі лише гіркоту й фінансові проблеми?
Сьогодні у Лідії Андріївни, мами двох дорослих доньок, був особливий день — їй виповнилося шістдесят. Цю дату вона планувала відзначити в найкращому ресторані міста, зібравши найближчих: чоловіка, доньок із зятями, онуків та кілька давніх подруг. Усе було ідеально, продумано до найменшої дрібниці, як вона любила. Лідія Андріївна завжди була жінкою, яка контролювала своє життя і події навколо.
Старша донька, Орися, прибула першою. Вона мала з собою величезну коробку таємничого вигляду і сяяла щастям. З нею був її чоловік, Олександр, який виглядав трохи збентеженим, але намагався триматися бадьоро.
— Мамо, вітаємо тебе! — вигукнула Орися, обіймаючи матір.
— Доню, ви приїхали вчасно! Я ще хвилювалася, що затримаєтесь через затори, — сказала Лідія Андріївна, приймаючи подарунок.
— Десь за півгодини мають під’їхати молодша, Ярина, з Сергієм, — повідомив Олександр. — І, мабуть, уже й гості збираються.
Лідія Андріївна усміхнулася. Вона любила своїх зятів, особливо Сергія, чоловіка Ярини. Він був надійний, працьовитий, завжди допомагав по господарству і мав золоті руки. Олександр, чоловік Орисі, був більш стриманий і трохи мрійливий, але теж хороший.
Але тут, коли Лідія Андріївна саме відійшла до столика, щоб розставити картки для гостей, до зали увійшла ще одна постать. Ця постать була знайомою, навіть дуже знайомою, але її поява у цьому місці та в цей час була абсолютно несподіваною.
Це був Максим. Колишній чоловік Орисі, з яким вони розлучилися п’ять років тому. Розлучення було складним і болючим, особливо для Орисі. Він був її першим коханням, батьком її старшого сина.
Лідія Андріївна завмерла. Орися застигла на місці. Олександр виглядав, ніби щойно побачив привида.
Максим був у ошатному костюмі, з величезним букетом білих троянд, її улюблених, і впевнено прямував до іменинниці.
— Лідіє Андріївно, вітаю вас із ювілеєм! — сказав він гучно і щиро, простягаючи букет. — Щастя вам, міцного здоров’я, і нехай кожен ваш день буде сповнений радістю!
Лідія Андріївна не могла вимовити й слова. Гості, які вже почали збиратися, теж здивовано перешіптувалися.
— Максиме? Ти що тут робиш? — нарешті прошепотіла Орися.
Максим обернувся до колишньої дружини, його погляд був м’яким.
— Я прийшов привітати Лідію Андріївну. Вона була для мене другою мамою. І навіть після нашого розлучення, я завжди пам’ятав, як вона до мене ставилася.
— Це дуже… несподівано, — промовила Лідія Андріївна, оговтавшись і приймаючи квіти. Вона не могла бути грубою, особливо у свій день народження.
— Я прийшов першим, щоб мати можливість спокійно поговорити з вами, — сказав Максим, озираючись. — Але не хвилюйтеся, я ненадовго. У мене є для вас ще один подарунок, крім цих прекрасних квітів.
Він простягнув їй невелику оксамитову коробочку. Лідія Андріївна відкрила її. Всередині було дороге золоте кольє з ніжним білим перлами.
— Максиме, це занадто! Я не можу це прийняти, — сказала вона, червоніючи.
— Це подарунок від щирого серця, Лідіє Андріївно. Це символ моєї поваги. І це не все.
У цей момент увійшли Ярина та Сергій. Вони теж завмерли, побачивши Максима.
— Що тут відбувається? — запитала Ярина, підходячи до матері.
— Ярино, Сергію, дуже радий вас бачити, — привітався Максим.
— Ти звідки? — суворо запитав Сергій, який завжди захищав свою старшу сестру.
— Я прийшов привітати Лідію Андріївну. І приніс важливу новину, яка стосується всіх нас.
Лідія Андріївна відчула, як її серце забилося швидше. Вона кивнула головою, запрошуючи всіх до невеличкого столика осторонь.
— Добре, Максиме. Кажи, що ти хотів сказати.
Максим глибоко вдихнув.
— Я знаю, що наш розрив з Орисею був важким. І я вдячний Олександру за те, що він зробив її щасливою. Але останні п’ять років я постійно думав про те, як повернути довіру і повагу. Ви знаєте, що я мріяв про власний бізнес, — почав він.
— Так, ти багато працював, — погодилася Лідія Андріївна.
— Так от. Я зміг. Я відкрив власне виробництво меблів на замовлення. І ось уже два роки моя компанія процвітає. Я нарешті стабілізувався, і фінансово, і особисто.
Він зробив паузу, подивився на Орису, потім на Лідію Андріївну.
— І тепер я готовий зробити те, що мав зробити давно. Я хочу повернути вам борг.
Лідія Андріївна здивовано на нього подивилася.
— Який борг?
— Коли ми з Орисею одружувалися, ви допомогли нам із початковим внеском на квартиру. Тоді ви взяли позику у банку, а ми обіцяли все виплатити, але не змогли. Потім, після розлучення, ви ще й допомогли Орисі, коли вона переїжджала. Я знаю, скільки це коштувало вам нервів і коштів.
Максим витягнув із внутрішньої кишені конверт.
— Тут сума, яка повністю покриває ваш початковий внесок, з урахуванням усіх змін вартості за ці роки. І ще трохи зверху, як компенсація за вашу підтримку. Це моє щире бажання.
Лідія Андріївна була вражена. Вона пам’ятала ту ситуацію. Це справді були значні кошти, які вона позичила банку, а потім сама ж і виплачувала ще кілька років. Ніхто не очікував, що Максим колись про це згадає.
— Максиме… Я не знаю, що сказати. Це було так давно, — прошепотіла вона, беручи конверт тремтячою рукою.
— І це не все, — продовжив Максим, і на його обличчі з’явилася широка усмішка. — Я знаю, що Сергій із Яриною давно мріють про власний будинок. І знаю, як їм важко зібрати потрібну суму.
Сергій та Ярина перезирнулися. Вони справді вже кілька років відкладали кожну копійку, але ціни на житло постійно зростали.
— Я також хочу допомогти їм, — заявив Максим. — Я пропоную свою допомогу у фінансуванні їхнього житла. Моя компанія готова стати їхнім надійним партнером. Я пропоную безвідсотковий кредит, або ж, якщо вони погодяться, я допоможу їм із початковим внеском і покрию половину вартості будинку. Це буде мій подарунок на ювілей Лідії Андріївні. Я хочу, щоб її доньки були щасливі.
У залі запанувала тиша. Сергій від подиву втратив дар мови. Ярина прикрила рота рукою.
Орися, дивлячись на свого колишнього чоловіка, відчула неймовірне почуття поваги. Він став іншою людиною. Відповідальною, успішною, щирою. Вона щиро пораділа за нього. Олександр, її нинішній чоловік, підійшов до Максима і потиснув йому руку.
— Дякую тобі, Максиме. Це дуже благородно з твого боку.
Лідія Андріївна підійшла до Максима, обійняла його і міцно притиснула до себе. У неї на очах з’явилися сльози. Це були сльози радості та неймовірного здивування.
— Сину, ти мене вразив. Це найкращий подарунок, який я могла отримати на свій ювілей. Я завжди знала, що ти добра людина.
— І ще одне, — додав Максим. — Ми з Орисею завжди будемо батьками нашого сина. І я хочу, щоб він бачив, що ми всі можемо спілкуватися і поважати одне одного. Я не хочу бути чужим у цій родині.
Лідія Андріївна усміхнулася. Її доньки, Олександр і Сергій, усе зрозуміли. Цей день народження перетворився на приклад справжньої мудрості та поваги.
Ця історія про те, як життя може здивувати, коли люди знаходять у собі сили відпустити минуле і прагнуть робити добро. Ніколи не знаєш, звідки прийде найбільша радість і найцінніший подарунок.
А як ви вважаєте, чи правильно вчинила Лідія Андріївна, прийнявши такий подарунок від колишнього зятя? Чи можливе таке щире примирення і допомога в реальному житті?
Будь ласка, поставте свою вподобайку цій історії, якщо вона вам сподобалася, та обов’язково напишіть коментар! Це дуже важливо для мене!
