Шикарне життя було у Віктора. Не відпочатку, звичайно, всього досяг сам У молодості йому довелося і поголодувати, і порожні зклеїні макарони поїсти.
Наполегливість, упертість і працьовитість – завдяки цим речам він має зараз те, що має. Багатих батьків у нього не було, зв’язків теж. Сам, всюди сам. Стрижень зате був чоловічий, міцний всередині, це, напевно, і допомогло. Ну і вдача, куди ж без неї.
Бізнес потихеньку йшов в гору, потім раптом зробив різкий стрибок і почав розвиватися семимильними кроками. У цей час головне – не піддатися ажіотажу, а утримати справу на стадії розвитку, уберегти від падіння, як норовливого коня. І Віктор це зробив, доклавши максимум зусиль.
Остаточно вставши на ноги, чоловік одружився. Вибрав для ролі майбутньої дружини дівчину, яка начебто цілковито підходила для цієї ролі – красиву, струнку, і, начебто, розумну Вікторію. начебто й покохав. Та й взагалі, дуже вибирати у нього не було часу – бізнес забирав левову його частку. Потрібна була красуня-дружина і надійний домашній тил.
Та десь через рік спільного життя Віктор почав розуміти, що з дружиною йому стало некомфортно. Та й вона, судячи з усього, з ним поруч не через любов. Віка любила тільки себе. Годинами фарбувалася, пропадала в спа-салонах, щодня влаштовувала шопінг. Але поки дружина не чіпала його, все було більш-менш стерпно.
Згодом у благовірної почали рости запити, і претензії до чоловіка вона озвучувала все частіше і частіше. Дійшло до того, що через конфлікти з Вікою чоловік частенько ночував на роботі.
В одну з таких ночівель в його кабінет зайшла Ніна, прибиральниця,яка працювала у нічну зміну, – повненька жіночка, з села.
– Вікторе Олексійовичу, ну що ж таке, – без боязкості звернулася вона до начальника, – йдіть вже додому, відпочивайте. Скільки можна працювати! Що не подивлюсь, Ви все тут сидите. Ну, чи лежите…
– Ніночко, а давайте вип’ємо кави? Он вже майже ранок за вікном.., – раптом, несподівавно навіть для себе, запропонував Віктор.
– А давайте, – погодилася прибиральниця. Начальник піднявся і включив кавову машинку, дістав з шафи дорогі цукерки.
Поки вони ось так снідали о 4-й ранку, Віктор краще придивився до жінки.
Раніше, коли він зовсім не звертав на неї уваги, Ніна здавалася йому повною, розмитою плямою. А зараз перед собою він бачив рожевощоку, бадьору, сповнену сил усміхнену красуню. Просту україночку…
Чоловік і жінка, різні за статусом, сиділи за столом і розмовляли як справжні друзі.
– Ніно, а у тебе є мрія? – ні з того ні з сього запитав Віктор.
– Так, я хочу подивитися Київ, – не соромлячись відповіла жінка. – Два роки вже тут, але за роботою міста й не бачу… Донечка маленькау мене, заробляти треба.
– Вирішено, сьогодні ж я тебе і покатаю, – сказав чоловік.
Воли задрімали на годину разом, прокинулися на одному дивані… Але не зробили вигляд, що не було ніякої “післякави”, а навпаки – посміялися над скуйовдженим виглядом одне одного…
Потім Ніна пішла привести себе в порядок, а Віктор подзвонив дружині і сказав, щоб та збирала речі і виміталася. Все, його терпіння скінчилося. Благо, у них з Вікою був укладений контракт і їй призначалися солідні відпускні.
У двері постукали. “Так-так”, – відповів Віктор. У його кабінет увійшла Ніна, одягнена не в звичну уніформу прибиральниці, а в елегантну, кавового кольору, сукню. Те, що колись усім здавалося безформною плямою, насправді виявилося дуже апетитним.
Але найголовніше, Віктор був практично впевнений, що це його людина, його жінка. Комусь на це потрібні роки, а він зрозумів все за один ранок… І тепер головним для нього було не втратити своє щастя.
А зараз він вперше залишить свою роботу посеред робочого дня і покатає Києвом жінку своєї мрії – гладку прибиральницю. Найкращу Ніночку.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
