fbpx
життєві історії
Сім місяців я з двома дітками в ОАЕ. Ми з дітьми переїхали сюди на початку березня  з Луцька. І тільки тут зрозуміла, що все це дуже перебільшено, я б сказала – міф. Вони можуть спізнюватися, прогулювати. Нині я відчуваю втому. Тут є чудові місця для відпочинку – пустеля, пляж, але в мене на це немає часу. Так, соколів – у кого що є. Тебе спокійно можуть запросити на чай чи каву. Наостанок – про їжу. Це іноді дуже важко розуміти, накриває

Сім місяців я з двома дітками в ОАЕ. Ми з дітьми переїхали сюди на початку березня  з Луцька. Зараз проживаємо в Абу-Дабі.

ОАЕ – одна з найбезпечніших країн, тут гарна природа, багато розваг – навіть штучний гірськолижний спуск. Але в цього є і зворотний бік.

Так, можна сказати переїзд зцілив мене. Я народилася у невеликому селі на Волині, а потім разом із батьками переїхала до Луцька. Там здобула вищу юридичну освіту. Працювала у фонді соціального страхування, потім у приватній компанії, а у 23 роки вийшла заміж, народила доньку, а потім і сина.

Через 12 років ми з чоловіком розлучилися. У мене почався важкий період, я загубила себе. У цей період все це почалося в Україні і знайома запропонувала приїхати ненадовго до Дубаю – допомогти з відкриттям фірми. Для мене це виявилося переломною подією: у Луцьку нічого не тримало, я хотіла рухатись далі, але не знала, як і куди.

До того я вже була в Еміратах кілька разів. У першу поїздку місто не сподобалося. Можливо, тому, що я не була знайома з арабською культурою. Ну, пісок, ну хмарочоси – не зачепило.

А вдруге мені вдалося познайомитись із різними людьми. І цей досвід спілкування змінив мою думку.

Переїзд вивів мене зі стану загубленості й страху. За два тижні мені вдалося подивитися місто та відчути себе у своїй тарілці. Я подумала, що якщо спробую себе в ОАЕ, то нічого не втрачу – можна повернутися завжди.

І ризикнула. Єдине, треба було трохи підтягнути англійську: переживала, що можу не зрозуміти якихось тонкощів у документах.

Місцеві працюють п’ять днів, і зарплата у них утричі вища, ніж у іноземців.

Спочатку ми жили в Дубаї, а зараз – в Абу-Дабі. Спочатку я працювала у девелоперській компанії, яка продавала об’єкти на стадії будівництва. Вона ж і надала мені безплатно перше житло в хмарочосі.

У Дубаї будується багато елітної нерухомості, в яку вигідно вкладати гроші. Через два місяці власник закрив компанію, і я влаштувалася за допомоги подруги юристом-консультантом в інше агентство. Для цього мені з дітьми довелося переїхати до Абу-Дабі. Тут більше місцевих мешканців та менше туристів, експатів. Це промисловий та політичний центр країни. Тут життя тече більш розмірено та традиційно.

Я зараз займаюся правопорушеннями на виробництві: розслідуванням різних випадків та тренінгами для тих, хто вже працює або лише приїхав за робочою візою.

Зараз я планую серйозно вивчати арабську мову – це дає багато переваг у кар’єрі та спілкуванні. В ОАЕ це офіційна мова, але без знань англійської теж не обійтися. Я багато що розумію, плюс використовую перекладач. На роботі багато документів арабською. Я перекладаю все англійською за допомогою перекладача. Найскладніше – граматика. В арабській особливий порядок слів, а читається все праворуч наліво. В інститутах викладають літературну арабську, але в житті мало хто говорить на ній, тому що у кожного регіону свій діалект.

Корінних еміратців у країні близько 20%, решта – іноземці, які приїжджають за контрактом. ОАЕ має спеціальну програму захисту місцевого населення. Еміратці більше захищені законом: у них особливі процедури працевлаштування, звільнення, пільги та соціальний пакет, більша відпустка. У державних структурах працюють лише еміратці, а приватних фірмах має працювати певний відсоток місцевих. Для них обирають високі посади з добрими гонорарами – у середньому зарплата в еміратців утричі вища. Так уряд бореться із безробіттям.

Місцеві працюють по шість годин на день і відпочивають у суботу, тоді як інші зайняті шість днів та вісім годин на день. А за понаднормові години тут не платять. Відпустки для всіх однакові – 30 робочих днів, але місцеві легко можуть взяти ще дні для відпочинку, у тому числі на паломництво (хадж).

Є офіційні релігійні свята приблизно 10 днів, коли дають додаткові вихідні. Але на Новий рік ніхто не відпочиває, як я вже знаю.

Еміратців бояться звільняти, навіть якщо вони несумлінно ставляться до роботи. Вони можуть спізнюватися, прогулювати, і керівництво до цього лояльне. При звільненні вони гарантовано одержують велику суму. Також вони можуть навчатися у будь-якому виші з певного списку за рахунок держави, тому багато еміратців закінчили престижні американські чи англійські школи.

Я працюю з колегами різних національностей, здебільшого еміратцями. Всі вільно розмовляють англійською. Колеги відкриті та чуйні: з ними можна побалакати на будь-які теми, пожартувати, посміятися, сходити на каву. Під час Рамадану ми всі разом увечері вечеряємо, що дуже зближує.

Нині я відчуваю втому. Тут є чудові місця для відпочинку – пустеля, пляж, але в мене на це немає часу. І це велика проблема для багатьох. У мене лише один вихідний, у який хочеться виспатися, з’їздити до сусіднього емірату, покататися на конях, приділити увагу дітям.

Влітку температура сягає 45 градусів, але працювати це не заважає. Тут скрізь кондиціонери, навіть на зупинках (в ОАЕ зупинки закритого типу, що нагадують кіоск). По вулиці в цей період мало хто ходить: ховаються вдома чи у шопінг-молах. Місцеві звикли до високих температур, а за 15-20 градусів можуть навіть одягнути куртку.

Великий мінус життя в хмарочосах – довге очікування ліфта та складності з паркуванням.

Після переїзду до Абу-Дабі ми поселилися з сім’єю мого бойфренда в приватному районі, від якого до роботи приблизно 35-40 хвилин їзди. Я багато часу проводжу за кермом, і це проблема: у місті скрізь радари та камери на дорогах, багато поліції та великі штрафи за порушення правил. З іншого боку, без машини тут некомфортно, а таксі коштує дорого.

Тут прийнято дружити із сусідами, особливо якщо ти живеш у приватному будинку. Вони люблять розповідати про свої традиції, спілкуватися, показувати свої ферми: коней, гончаків собак чи соколів – так-так, соколів – у кого що є. Тебе спокійно можуть запросити на чай чи каву.

ОАЕ розташовані у пустелі, але я не можу сказати, що місцеві заощаджують воду. Держава оплачує їм споживання води та електрики. А ось іноземці оплачують усе самі. Проблем із прісною водою немає – у країні багато споруд, що очищають морську воду.

Розповіді про те, що в ОАЕ живуть багатії, сильно перебільшені, я б навіть сказала  -міф.

Тут не можна прилюдно кричати, битися, показувати непристойні жести – одразу штраф. Тому тут усі розмовляють ввічливо.

Ще в ОАЕ дуже багато об’єктів чи речей із приставкою «найбільший у світі». У них справді є такий пунктик.

Думаю, це пов’язано з бажанням показати світові, як за 50 років у пустелі можна збудувати розвинене місто.

Тут м’який клімат, гарний сервіс, море – все це приваблює туристів.

Розповіді у тому, що у ОАЕ живуть багатії, сильно перебільшені. Так, вони можуть дозволити собі більше за інших, але в Америці кількість забезпечених людей вища. Спочатку правителі Еміратів мали ідею створити державу, де не буде бідних – лише середній клас. Але це утопія.

ОАЕ має і зворотний бік: на околиці міст у гетто живе багато робітників з Пакистану, Бангладеш та інших країн, які працюють за копійки. Не раз чула, що до персоналу на будівництві ставляться як до рабів.

Тут популярні різні фестивалі, наприклад, фініків, конкурс читців, національної їжі, творчості та танців.

Особливо в Еміратах люблять верблюжі біги: ними приїжджають навіть із сусідніх країн. За перші місця вручають автомобілі та серйозні гроші. Є ще собачі біги, соколине полювання. Місцеві люблять дивитися футбол, тож тут багато барів. Та й інші види спорту вітаються: єдиноборства, водні види, велоспорт, біг, фітнес. І, звичайно, «Формула-1», один із етапів якої проходить на штучному острові біля Абу-Дабі.

Тут особливе ставлення до кінного спорту: майже кожен другий еміратець має коней. У країні багато клубів, проводяться міжнародні змагання. Я теж катаюсь. Відвідую клуб, який належить жінці-пілоті.

Ніхто з наших, україномовних переселенців, не прагне знайомитись чи зближуватися. Можливо, тому що багато хто приїжджає сюди ненадовго по роботі чи відпочивати. За весь час у мене з’явилася лише одна нова подруга.

Один із мінусів раю — відсутність свободи слова.

В Еміратах багато красивих місць для відпочинку: гори Джабаль-аль-Хаджар в еміраті Фуджейра, звідки відкривається неймовірний краєвид на узбережжі Індійського океану. Місцеві люблять кемпінги у пустелі та сафарі.

Емірати – найбезпечніша країна у світі. Тут практично немає корупції, скрізь камери. Люди бояться порушити закон, бо тебе швидко знайдуть. Ти навіть можеш поскаржитися на людину, яка тобі сигналила на дорозі.

Наостанок – про їжу. Еміратської кухні немає – це мікс традицій сусідніх країн.

Багато місцевих сімей – навіть експати – мають дві-три помічниці по будинку: залежно від розміру сім’ї та кількості дітей. У ресторанах більш-менш доступні ціни, та й тут, у принципі, люблять пробувати щось нове, тому найчастіше місцеві вечеряють поза домом. Я готую тільки для дітей у вихідний.

Спочатку мені не зайшла місцева їжа: все здавалося несмачним. Але потім я звикла. Як такої еміратської кухні не існує, швидше за все це мікс страв із сусідніх країн, плюс тут багато дорогих ресторанів зі стравами з усього світу: від стейків до ролів. Є європейська кухня.

Місцеві їдять багато борошняного, люблять фініки, мед, рис з м’ясом та спеціями, кебаб, салати із зелені, фрукти. Мені подобається кунафа – це щось подібне до сиру з медом і тістом з фісташками, яке розтягується. Ще одна популярна страва – запечене м’ясо. Його закопують у землю на 12 годин, де воно томиться на вугіллі.

Повернення в Україну я не розглядаю, хоч це іноді дуже важко розуміти, накриває. Але готую себе й дітей до того, що ми віднині будемо жити й будувати своє майбутнє в цій країні, в культурі ОАЕ.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.