fbpx
життєві історії
Сказати, що я неймовірно хотіла стати мамою – ні, просто лікарі тихенько натякнули: або зараз, або ніколи. І ось тепер я в домашньому халаті і з гулькою на голові вислуховую скиглення 11-ти місячної Яринки. Грошей постійно не вистачає. Я ж то з Богданом на рівні працювала, а тепер урвалося. Я навіть у фейсбук спокійно зайти не можу, дочка зі сльозами на очах забирає з рук телефон. Я повинна бути тільки її. Але ж я так не можу!

Сказати, що я неймовірно хотіла стати мамою – ні, просто лікарі тихенько натякнули: або зараз, або ніколи. І ось тепер я в домашньому халаті і з гулькою на голові вислуховую скиглення 11-ти місячної Яринки. Грошей постійно не вистачає. Я ж то з Богданом на рівні працювала, а тепер урвалося. Я навіть у фейсбук спокійно зайти не можу, дочка зі сльозами на очах забирає з рук телефон. Я повинна бути тільки її. Але ж я так не можу!

У нас з Богданом є 11-ти місячна дитина. Все було б добре, та відколи я привела на світ дитинку, мене не покидає думка, що це даремно. Взагалі, дітей я завжди любила і хотіла, але наша державна медицина посадила моє жіноче здоров’я, а в приватній клініці питання про “9 місяців” було поставлене так, що або зараз або буде занадто пізно. Я, звичайно, зважилися.

Та біда в тому, що ніякої радості від дитини, я так і не відчула. Дочка стала для мене тягарем. З Богданом хороші відносини розвалюються навіть незважаючи на те, що він мені допомагає з немовлям. На нас чекає дорогий ремонт в новій квартирі, але грошей не вистачає.

Раніше я працювала нарівні з чоловіком, і все було чудово, зараз і у нього дохід впав і я більше працювати не можу, точніше, після появи дочки, ще попрацювала на дому 4 місяці, але не змогла морально це тягнути. Я навіть не в змозі толком зайнятися собою і спокійно спати – дочка весь час вимагає моєї уваги, навіть коли просто грається на підлозі, вона не грається зі мною, вона просто хоче, щоб я сиділа поруч і дивилася на неї, навіть не можу в соціальну мережу зайти, Яринка просто забирає в мене з рук телефон.

Вночі часто прокидається з плачем, після народження вона і то краще спала, ніж зараз. Режим не працює, вона постійно йому чинить опір, хоча організм налаштувався, заспокійливі мають зворотний ефект, метод поплакатись теж не працює, так як з кожною хвилиною ще більше заводиться.

Ми вже пройшли деякі обстеження, всі лікарі стверджують, що Яринка здорова в усіх відношеннях. А я ось вже не відчуваю себе здоровою. Безсоння, страшна втома, а найгірше, ніякої любові до своєї дитини. Боюсь, що буде далі.

Богдан іншу роботу шукати не хоче, я на роботу вийти не можу. Няня не по кишені. До психолога зверталася, але і там зіткнулася з фінансовою проблемою. Як мені дочекатися садочка з Яринкою, щоб не зірватися під час її чергової істерики, поняття не маю.

Мені реально важко. Хтось був у такій ситуації? Що порадите? Чи довго ще так триватиме?

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page