Сказав би мені хтось, що у 57 років я опинюся в Бельгії – ніколи б не повірила. Але тепер мого будинку в Харкові на Салтівці немає, а навкруги – бельгійці.
Світ зараз став для українців дуже відкритим і доступним, але від цьогомало радості.і в бельгіє ми з чоловіком не по своїй волі, а через обставини. У мене тут живе двоюрідна сестра, вона нас і прийняла. Моєму чоловіку 71 і він нездорова людина, які потрібен догляд і певний рівень медпослуг. Тут ми це, дякувати всім, отримали.
Але я хочу поділитися деякими спостереженнями, які не могли не викликати подив.
Бельгію люблять туристи, як розповіла мені сестра. У країні багато старих замків, а ще люди сюди їдуть, щоби весело провести час. Тут проводять найбільший фестиваль фігур із піску Sand Sculpture Festival, а також фестивалі, присвячені пивоварству.
У місті Бом, де ми оселилися, вже 15 років щорічно проводять фестиваль електронної музики.
Карнавали, шоу, концерти та танцювальні вечори, які із завидною регулярністю проходять у цій маленькій країні, нікому не дадуть нудьгувати. Та ці всі розваги вже, звичайно, не для нас – біженців літнього віку.
Що мені подобається – тут багато вуличних художників. І влада любителів розмальовувати стіни вирішила використати правильно. Художникам почали навіть платити за те, що малюють саме те, що потрібно. В результаті Брюссель, де ми побували, перетворився на одне з найбарвистіших міст світу. Хоча й у тому ж Генті теж є на що подивитися.
А ще це країна шоколаду. Самі бельгійці заявили, що лише у столичному аеропорту у них продається 1,6 кг шоколаду за хвилину. А сама країна виробляє цю насолоду понад 200 тисяч тонн щорічно.
Причому робиться це дуже ретельно, за старими технологіями, майже завжди вручну, без використання машин, що робить продукт максимально натуральним та смачним. Навіть я не можу встояти!
Дивує тут світло. Звісно, освітленням вулиць уночі тут нікого не здивуєш. Але саме бельгійці підійшли до цього питання із найбільшою відповідальністю. 2,2 мільйона ламп висвітлюють 99,9 % всіх доріг країни, навіть путівців. Якість освітлення нічної Бельгії видно навіть із космосу.
Туалети – теж дивина. Так, справити природні потреби не стане проблемою, адже безкоштовні туалети розташовані всюди. Тут і там можна побачити карти, як дістатися найближчого відкритого такого місця або закритого туалету. Але є мінуси, тому що всюди витає неприємний запах.
З мовами тут справжній карнавал. Нідерландська, французька та німецька – одразу 3 мови, які в Бельгії вважаються офіційними. Тому дітям тут доводиться вчитися на повну котушку. При цьому англійська, як і скрізь, також активно вивчається.
Цікаво й те, що місцевих школярів нерідко годують хот-догами, а саме навчання проводиться у переобладнаних під школи старих замках.
До слова, кілька десятків років тому маленьким бельгійцям до обіду належали слабенькі міцні пінні напої. Це вважалося нормою.
Подобається мені манера місцевих вдягатися. Бельгійці не люблять химерно одягатися для того, щоб когось вразити. Навіть такі приємні нашому вушку слова як «модно» та «елегантно» тут сприймаються мало не як образа. Тому яскраво роздягнені туристи тут дуже добре помітні серед домашньо одягнених місцевих жителів.
А як у них бережне ставлення до традицій!
Бельгійців можна назвати консервативними людьми. Місцевий мешканець може щороку їздити на відпочинок в те саме місце десятками років, завжди купувати їжу тільки в конкретному магазині, заправлятися на конкретній заправці, а дітей і онуків відправляти в ті ж навчальні заклади, де навчався сам.
Неймовірна передбачуваність. Такою є моя сестра і її чоловік.
Треба сказати, що сестра свого часу вийшла заміж за бельгійця. Якось я дорогою з прогулянки купила хліб, за що у відповідь почула стільки обурення від чоловіка сестри. Виявилося, що продукти купувати не можна в будь-кого.
Наприклад, вони вже більше 15 років купують хліб лише у знайомого пекаря із сусіднього селища. А той купує м’ясо виключно у тітоньки чоловіка моєї сестри. Ось такі багаторічні зв’язки та традиції!
Багато черг і ніякого поспіху – ще одна особливість, на яку я звернула увагу.
Стояти в черзі для бельгійця – звична, і що неймовірно, приємна справа. Місцеві жителі ніколи не поспішають, і це проявляється у нескінченних чергах, де вони люб’язно розмовляють з касиром і діляться один з одним останніми новинами, простіше кажучи, пліткують.
Спроби поквапити касира, який заговорився з черговим покупцем, – нечувана грубість. Поспішати ніхто все одно не стане. Більше того, касири найчастіше отримують пряму інструкцію привітатися з кожним покупцем, запитати про справи та перекинутися парочкою фраз.
Довго доводиться чекати і на своє замовлення в кафе, адже персонал так само неквапливий, як і всі бельгійці.
А якщо вдома зникла гаряча вода, то можна бути впевненим, що вирішення проблеми розпочнуть не скоро.
Бельгійці люблять все обміркувати, щоб згодом зробити добре. Хоча останнє більше схоже на виправдання, яке вони собі й придумали. Принаймні, я так вважаю.
Звичайно, в Бельгії багато речей, які заслуговують на увагу. Тут і цікава кухня, картопля фрі придумана саме бельгійцями, і дивний гумор, який не завжди розуміють навіть місцеві жителі. А скільки чарівних будівель і природних краси – не злічити!
Ми вдячні цій країні. Дуже хочеться додому, але поки через стан чоловіка це не можливо.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
