fbpx
життєві історії
Скільки раз ми говорили мамі Романа, що не маємо наміру так святкувати своє весілля – не послухала, а тепер ще й винить нас, що вона “влетіла” на кругленьку суму. А зовиця також добра, не могла маму умовити, щоб не робила цього позору дома, а до нас в ресторан прийшла, як всі запрошені гості

Скільки раз ми говорили мамі Романа, що не маємо наміру так святкувати своє весілля – не послухала, а тепер ще й винить нас, що вона “влетіла” на кругленьку суму. А зовиця також добра, не могла маму умовити, щоб не робила цього позору дома, а до нас в ресторан прийшла, як всі запрошені гості.

***

Є в родині чоловіка миленька традиція: відзначати весілля у дворі будинку. Ставити столи в городі, частування, запрошувати гостей, вітати молодих.

Так були організовані цілих три весілля: бабусі, матері і сестри Романа. Правда є примітна статистика не на користь цієї “традиції”: два шлюби з трьох були розірвані.

Варто було нам подати заяву до РАЦСу, як родичі Романа почали підготовку до цієї події. Побілка дерев, збір сміття, фарбування древніх лавок і столів, що порошаться в сараї.

Хоча я відразу сказала, що наше весілля пройде за традиціями моєї сім’ї – в ресторані.

Упертості Надії Павлівни треба віддати належне: вона до останнього вірила, що синочок схаменеться і приїде додому, з нареченою і гостями. Хоча сотню раз було оголошено інше.

День одруження. Десять хвилин до реєстрації. Мами і сестри нареченого немає, зволили зателефонувати:

– Ми вас чекаємо! У нас уже все готово!

Я вилаялася. Готово все у них! У нас – оплачений ресторан, розважальна програма, лімузин. А у них – давній мотлох, заставлений ​​домашньою їжею, під обсохлими яблунями!

– Мамо, якщо ти не хочеш пропустити такий важливий день в житті свого єдиного сина, то викликай таксі і кулею сюди! – прогарчав Роман в телефон і скинув дзвінок.

Вона не приїхала, і дочку не відпустила. Сумувати ми не стали, розписалися і погнали веселитися.

Горе від зради, а саме так сприйняла наші дії свекруха. І не тільки на душі важко моїй свекрусі, а й фінансово. На “наш” весільний стіл в своєму городі вона витратила пристойну суму, яку ми тепер повинні їй повернути.

Гроші у нас є, розрахуватися не проблема. Тільки ми з Романом, не відчуваючи вантажу цього боргу: ми нікого ні про що не просили!

– Мама старалася! Для вас! Поверніть їй гроші! – заговорила сестра чоловіка.

– Могли б і заїхати, уважити! – зашипіли всякі далекі тітки.

– Нічого ви, молоді, не цінуєте! Ми в вас душу вкладаємо, останнє віддаємо, а ви… – це подруга Надії Павлівни набралася нахабства і особисто вирішила зателефонувати і висловити свою нікому не потрібну думку, яку ми навіть не дослухали.

Пиляють нас вже три місяці. І з кожним разом рахунок росте і росте.

Надія Павлівна згадала, що її праця теж коштує грошей. Вона ж готувала, вона ж намагалася. Свої витрати на приготування їжі на двадцять п’ять чоловік вона оцінила в п’ять тисяч гривень.

А потім підсумкова сума поповнилася компенсацією моральної шкоди, заподіяної віроломною зрадою, вартістю фарби і побутових ресурсів – світла, газу, води.

Після кожного дзвінка очі Романа все більше і більше округлялися. Він в лоб відповідає, що не дасть ні копійки.

– Раніше вона такою не була. Ніби з глузду з’їхала.

Я ось що думаю: у неї скоро ювілей. Треба замовити столик в ресторані, погуляти там як слід без винуватиці торжества, а потім виставити їй рахунок. А що? Її ж свято! Нехай оплачує! Або анулює наш нібито борг. Як думаєте, пройде?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page