fbpx
життєві історії
“Скільки себе пам’ятаю, я завжди заздрила…” А ви можете так відверто розповісти про заздрість, як це зробила моя подруга Маша?

Скільки себе пам’ятаю, я завжди заздрила.

Заздрила однокласниці, витонченій, сіроокій блондинці, якій хлопчики носили портфель.

Дівчинці у дворі, у якої була справжня лялька-барбі з руками і ногами, що згинаються.

Героям серіалу Rebelde Way, тому що вони мали дружбу, любов, пригоди, а у мене – книги і глузування однокласників.

Доньці маминої подруги, яка поїхала в Америку, і сусідці, яка нікуди не поїхала, але зате на неї з таким обожнюванням дивився чоловік, що куди там тій Америці.

Потім з’явилися соцмережі і приводів для заздрощів стало ще більше.

Одного разу я натрапила на профайл дружини одного зі спікерів конференції, яку я організовувала.

Вони були просто ідеальною парою за всіма ванільними стереотипами Голлівуду.

Вона – довгонога красуня, він – молодий, успішний, красивий.

Я дивилася, як вони всюди ходили разом, як писали один одному нескінченні зізнання у коханні, і заздрила до нестями.

Потім я випадково дізналася, що прекрасна фея, якою я так захоплювалася, в минулому вживала наркотики (не травичку або екстазі, а старий-добрий героїн), жила на вулиці, довго лікувалася, переживала ломку та інші принади синдрому абстиненції, зустрічалася з усяким непотребом, тому що вважала себе страшною і негідною хорошого.

Напад заздрості як рукою зняло.

Я раптом зрозуміла, що ні чорта не знаю про всіх цих красивих, молодих, багатих, успішних, талановитих. Я не бачу їх поту, крові і сліз, не знаю, з якими демонами їм доводиться боротися.

Американські індіанці говорили: “Не судіть людину, поки не проходили два місяці в її мокасинах”. Одна стара і мудра жінка говорила “Кожен несе свій мішок. Якщо не хочеш нести один, понесеш два або три”.

Іноді у хвороби трапляється рецидив, і тоді терміново потрібні ліки.

Нещодавно у мене знову стався напад заздрості.

Я знову залипла на темі ідеального чоловіка, який і обручку подарує, і букети квітів кожен день, і сто компліментів за добу.

А я тут живу з інтровертом-програмістом, який замість квітів лагодить мій комп’ютер (фі, як не романтично!).

І ось я зустрічаюся з однією знайомою і питаю:

– А як там Н?

– Так розлучилася вже півроку як, – чую у відповідь.

– Та як же це? Там же така любов, така любов.

– Так зраджував він їй. Ось гріхи і замолюв коштовностями і квітами.

Автор: М. Михайлюк

Джерело: 

facebook