Скільки ще мене терпіти свекруху в своїй квартирі??? Я не знаю. В той день я повернулася з роботи, а вона вже з купою сумок розташовується в нашій оселі! Вирішила вона так! І це в той час, коли ще дві рідні дочки є!
Справа в тому, що свекруха Анна Олександрівна заявилася до нас і повідомила, що буде з нами жити. А я щиро не розумію, чому я мушу її терпіти, коли в неї є рідні доньки!
Як називається людина, яка скаржиться не на здоров’я, а на життя в цілому і постійно? Ось моя свекруха – саме така людина.
Анна Олександрівна як віслючок Іа зі старого мультика про Вінні-Пуха. Ніколи не буває задоволеною. Завжди якась сонна і втомлена. Не посміхнеться, навіть якщо на вулиці буде чудова погода, а сама вона виграє мільйон у лотерею. Ось такий характер.
Здавалося б, чому мене це має стосуватися? Це ж не моя мати, а мати чоловіка. Так, їй під 70, і вона раніше ніяк не впливала на моє життя, мою сім’ю. Але так було донедавна.
Тепер, коли я пишу ці рядки, я іноді чую, як вона стогне і голосить за стіною. І хоч би як мене це не влащтовувало, нічого вдіяти з цим поки що не виходить.
Після розлучення з моїм свекром мама чоловіка почала мінятися в гірший бік. Вона й раніше була важка людина, але тепер ставала зовсім нестерпною.
Свекор, навпаки, енергійний, великий чоловік завжди був усміхнений і активний. Саме він свого часу і зайнявся всіма стомлюючими процедурами процесу розлучення. Він навіть особисто знайшов і купив своїй колишній дружині непогану квартиру та допомагав грошима спочатку.
Проте моєї свекрухи білий світ був не милий. І ви не подумайте, це не через велике загублене кохання вона так поринула в меланхолію. Просто, я вважаю, у неї не залишилося поруч нікого, хто цілими днями вислуховував би її нескінченні скарги. На сусідів, дітей на вулиці, ціни в магазині тощо.
Домашня кішка її не стала слухати, просто тихо полинула на небеса. Подруг у свекрухи немає. І що робити?
Спочатку Анна Олександрівна прийшла до своєї старшої дочки. Займалася з онуками, розповідала їм щось, поки їхня мама готувала на кухні чи прибирала.
А потім свекруха різко скрикнула, сказала, що в неї паморочиться в голові і завалилася на ліжко. На запитання дочки, що сталося, відповідала невпопад, а коли та від неї відстала, просто лягла спати.
То вона там тиждень і прожила. У двокімнатній квартирі, де і до неї жило 4 особи. Зрештою зять не витримав і відвіз її назад, додому. Вдома моя свекруха пробула не більше кількох днів і поїхала до своєї молодшої дочки.
Однак там на неї теж чекав облом. Старша на той час уже все розповіла молодшій та своєму братові, моєму чоловікові. Тож свекруху делікатно й тактовно спровадили у рідні стіни ввечері того ж дня.
Весь цей час мій чоловік Артем був дуже злий. Він не міг зрозуміти, як його сестри можуть так чинити з рідною матір’ю. Він просто при мені засуджував їх на чому світ стоїть. Казав, що всі вони несправедливі до матері, включно з батьком, раз так роблять з рідною людиною.
Тому коли свекруха одного разу з’явилася і в мене вдома, я не скажу, що була здивована. Швидше засмучена через передчуття, що просто так це все не закінчиться.
У нашій трикімнатній квартирі справді вистачає місця. Не сперечаюся, ще одна людина жити цілком може, без жодного дискомфорту. Але розумієте, свекруху якимось містичним чином псує всю атмосферу у квартирі.
Після появи Анни Олександрівни в нашій оселі діти почали більше пхикати, ми з чоловіком частіше почали бурчати один на одного. Виникло почуття загального роздратування. Наче щось ось-ось має статися, але не трапляється.
Повірте, я не раз натякала чоловікові про те, що вважаю неправильним перебування його матері в нашому домі. Адже вона має своє житло, в якому вона, до речі, не була вже місяць.
Чоловік кілька разів туди приїжджав, полити квіти і викинути сміття, та на цьому все. А свекруха навіть не поцікавилася. як там і що. Начебто їй зовсім байдуже на те місце.
Вона практично не виходить із дому. Одного разу вискочила за кавою до магазину. Купує якусь дешеву бурду, хоч у нас на кухні стоїть пачка гарної, італійської кави – тільки візьми та звари.
Спілкується тільки на абстрактні теми і здебільшого тільки з чоловіком. Розповідає йому казки про свою молодість та інше. На мене майже ніколи не зважає, наче я пусте місце.
Скільки ще терпіти її присутність у квартирі, я не знаю. Виходить, що моє слово нічого не означає, якщо чоловік категорично проти відправляти її назад, до себе. У дітей на цю тему нічого не спитаєш, незручно.
Значить, тільки я, виходить, незадоволена. А мене в душі всю прямо трясе. А що зробити, не знаю, ультиматум чоловіку виставляти не хочу, вважаю це слабкістю.
Але як до нього достукатися? Бог його знає, залишається лише чекати. Може, згодом щось зміниться. Але я підозрюю, що можу не витримати того чекання і мама чоловіка виживе мене з моєї ж квартири – половина по всім паперам належить саме мені і половина – Артему. Як краще вчинити? Підкажіть, якщо є думки.
