Він нічого не знав про неї. Скільки їй років, як вона виглядає, ким працює. І ця інтрига заворожувала.
Микита випадково натрапив на обліковий запис цієї дівчини в соцмережі. Зайшов до неї на сторінку. Жодного фото, тільки красиві картинки природи, тварин.
І ім’я теж явно було не її – Роза, якесь несучасне. Сам не міг збагнути, навіщо написав їй. Вона швидко відповіла, і закрутилося. Роза була легкою у спілкуванні, не ставила запитань, про себе теж нічого не писала. Спілкувалися на різні теми, жартували, обмінювалися кумедними картинками, згадували дитинство.
Вона була начитана, і, здавалося, знала про все у світі. Він міг спілкуватися з нею годинами. Але тільки в соцмережі, на розмову по телефону або зустрічі наживо вона не погоджувалася.
Микиті якраз не вистачало такого співрозмовника. У житті він був не обділений жіночою увагою, навіть навпаки. Був одружений один раз, розлучився, дітей не було. Були скороминущі романи, але все не те.
Хотілося чогось справжнього. Щоб за душу брало. Усі дівчата, з якими він зустрічався, здавались йому поверховими, нецікавими. Для нього було важливо, щоб інтереси співпадали, щоби було багато спільного. І Роза поки що відповідала всім вимогам.
Він намагався уявити, як вона виглядає, скільки їй років, але вона категорично не хотіла говорити. Він настільки звик вже щодня спілкуватися з нею, що коли вона перестала з’являтися у соцмережі, він запереживав.
Її не було тиждень. Він мало не збожеволів. Друг Дімка крутив пальцем біля скроні.
– Друже, ти навіть не знаєш, хто там. Може, це взагалі дядько, або шахрайка. Гроші ще не просила? Дивись, зараз з’явиться в мережі, і скаже, що їй потрібні гроші, аби врятувати життя. Скільки таких історій, і ти туди. Розведе вона тебе, як школяра. Стільки жінок довкола тебе в’ються, а ти по віртуальній незнайомці сохнеш!
Микита не хотів навіть думати, що Роза шахрайка чи мужик із бородою. Він відчував, що це тендітна, тонка душа, яка стала йому рідною.
Роза написала першою після перерви. Вона просила припинити їхнє спілкування.
Микита дивувався, що не так, чим він її образив?
– Розо, я вже так звик до тебе, ти стала рідною людиною. І знаєш, напевно, вперше в житті мені зовсім не важливо, як ти виглядаєш. Я зрозумів, що ти для мене створена. Давай побачимося? Я не можу вже дочекатися цього дня.
– Невже правда приймеш мене будь-якою?
– Коли ти зникла, я зрозумів, як ти мені дорога. Я певен, у дівчини з такою душею і зовнішність чудова.
– Добре, давай зустрінемося. Наступної суботи на центральній площі мого міста. Я чекатиму на лавці, тримаючи троянду в руках.
Микита був у нестямі від щастя. Нарешті побачить Розу, дівчину його мрії. Він уявляв різні образи, чи то вона брюнетка з карими очима, чи то блондинка з блакитними. І взагалі, навіть добре, що вона не має фото.
Адже могла виставити чуже, а так все чесно. Він припускав, що вона може бути не такою, як усі, з якоюсь особливістю, інакше, навіщо їй приховувати свою зовнішність?
Микита весь тиждень літав у мріях про свою Розу. Нарешті настала субота. Він помчав на своїй машині в місто, де чекала його вона.
Купивши заздалегідь букет червоних троянд, він із хвилюванням прийшов на площу. Очима він шукав лаву з дівчиною. Так, тут пенсіонери сидять із собачкою, там діти, тут чоловік розмовляє телефоном. Ось, жінка, з трояндою в руці.
Невже це вона? Він повільно йшов до лави, пильно вдивляючись у жінку. Років 45-ти, обличчя приємне, у довгій сукні у квіточку. Серце забилося від хвилювання. Ось вона яка. Микита не міг зрозуміти, що він відчуває.
– Привіт, Розо. От ми й побачилися. Ти прекрасно виглядаєш. Ну що, підемо гуляти чи в кафе, вибирай.
— Вітаю, Микито. Тримайте троянду і йдіть у те кафе, нічого не питайте.
Микита з подивом подивився на неї, але запитувати нічого не став. Мовчки взяв троянду і пішов у кафе. Жінка підвелася з лави і пішла. Ось це інтрига. Виходить, що це не Роза була? Тоді хто? Що взагалі відбувається?
Микита зайшов у кафе. Декілька столиків були зайняті. Грала тиха музика, пахло східними прянощами. Він уважно оглянув усіх відвідувачів і не знав, що йому робити.
– Микита? Вітання. Сідай за столик.
Поруч із ним стояла невисока дівчина, дуже гарна. Брюнетка з блакитними очима.
– Роза? Що це все означає?
– Роза просила зробити все так. Якби ти пішов, побачивши жінку на лавці, то ми б з тобою не зустрілися.
– То ти не Роза? А хто? Це що, така перевірка?
– Так. Так вона хотіла. Справа в тому, що сестри більше нема. Вона давно вже хворіла, я її доглядала. Віддушиною для неї був інтернет та знайомство з тобою. З кожним днем вона слабшала. Тому вона не показувала своїх фото і не хотіла говорити телефоном. Часто я писала тобі від її імені, коли вона була дуже слабкою. Батьків ми не маємо. Виростила тітка, яку ти бачив зараз на лаві. Розі було важливо, щоб її любили саме за душу, а не за зовнішність. Вона мала високі вимоги до чоловіків, і рідко їй хто подобався. Але ти зачепив її. Вона з такою радістю спілкувалася з тобою, її очі горіли вогнем. Вона попросила зустрітися з тобою після її відходу і пояснити.
Микита сидів у розгубленості і не вірив почутому. Напевно, це такий розіграш.
– А ти маєш її фото? Хотілося б глянути. І я не знаю, як тебе звуть?
— Мене звуть Маргарита. Такі вже імена дали нам батьки, ми для них були квіточки — Роза та Маргаритка.
Дівчина дістала телефон та показала фото з двома однаковими дівчатами.
– Так, ми були близнючки. Нас мало хто розрізняв. Цій фотографії півроку. Так Роза виглядала, коли ви почали спілкуватися. Ось така сумна історія. Я не знаю, як я житиму без неї, ми були одне ціле.
Маргарита гірко заплакала. Микита обійняв її і гладив по голові. Йому було шкода і цю тендітну дівчину, і себе. Роза, її більше немає. Як несправедливе життя.
Вони обмінялися телефонами, домовившись зустрітися ще раз і сходити до Рози. Їх поєднував спільний сум. Зустрічі, дзвінки, спілкування у соцмережі продовжилися. Згодом Микита та Маргарита зрозуміли, що не можуть уже один без одного. Життя тривало.
Коли народився їхній первісток, донька, то питання, як назвати, не виникло. Розочка. На згадку про неї.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.
