Скоро буде три роки, як я на своїй шиї тягну дочку і онучку. І я б ще мовчала, якби Світлана тихенько сиділа і мене не злила. Але ж ні. Якось я почула, як вона з подружкою говорила по телефону. Двері були відчинені. Як тільки язик повернувся. Я мовчала до вечора, а потім не стрималася, посадила її за стіл, і висловила все, що про неї думаю.
Моїй дочці вже 25 років, але поводиться вона як недосвідчений підліток. По-перше, зв’язалася з з дивним, на мій погляд, чоловіком і носить його дитину. Коли цей Макар дізнався про те, що вона при надії, то одразу ж її покинув і втік із міста.
Світлана вирішила таки стати мамою. Привела вона на світ дівчинку. Нині я їх усім забезпечую. А Світлана на мене ще й ображається: мовляв, я погана бабуся. Рідко з онукою гуляю. А коли мені гуляти, якщо я постійно на роботі.
Вона, що не розуміє, як мені важко забезпечувати одній нас трьох? Як у неї взагалі язик повертається таке мені казати?
Сама все життя на всьому готовому живе. Мені вже поперек горла стоїть несамостійність і невдячність моєї дочки. Ось я й сказала: щойно внучці виповниться три роки і вона піде в сад, то Світлана нехай шукає собі роботу, забирає доньку і винаймає собі житло.
Внучці моїй виповниться три роки вже за два місяці. Я розумію, що Світлані буде не легко. Але як інакше привчити її до самостійності та навчити самій справлятися з труднощами, я навіть не знаю.
Дочка образилася на мене і вже зараз почала шукати собі роботу та житло. Я сподіваюся, що в неї все вийде.
Може, вона тоді оцінить те, що я для неї та внучки робила стільки років? Я дуже на це сподіваюся. Мені здається, що я роблю правильно. Я вважаю, що діти не подорослішають по-справжньому, поки вони живуть разом з батьками. А моїй дочці вже давно настав час подорослішати і стати самостійною.
Погоджуєтесь зі мною?
Фото ілюстративне
