fbpx

Скоро ми зрозуміли, що орендоване житло у Львові нам зараз не дуже по кишені, тому домовилися, що переїдемо жити до тітки Зіни, а коли приїхали з речами, побачили її нового нареченого. – Тільки зробіть собі окремий вхід до хати. З хати раптом вийшов той самий Тарас. Тітка Зіна причаїлася позаду

Знаєте, дуже неприємно, коли вже є домовленість із людиною, а вона раптом ні з того ні з цього оголошує, що у неї сталася зміна планів. Ось так сталося і з моєю родиною. Ми дуже хотіли пожити в будинку бабусі, а тепер навіть не знаємо, що з ним буде.

Я росла у багатодітній родині. І, звісно, місця на кожного було небагато. Мама має сестру, тітку Зіну. Вона все життя жила в будинку з бабусею, і ми часто ходили до них у гості. Місця там вистачило б на всіх.

Бабуся часто пропонувала мені переїхати до них, але я відмовлялася. 7 років тому бабуся полинула в засвіти, і тепер у будинку мешкає сама тітка Зінаїда. Я ж вийшла заміж і виїхала зі Львівщини за чоловіком в Харків.

Та самі здогадуєтеся, що сталося.

Ми з чоловіком і дітьми приїхали у Львів, найняли житло, бо ц моїх батьтків місця немає – там мої менші ще мешкають з батьками. Але скоро ми почали розуміти, що орендоване житло у Львові нам зараз не дуже по кишені. Адже працює тільки чоловік, віддалено, зарплата не висока, а я в декреті.

І ось тітка Зіна покликала мене з чоловіком та двома дітьми до себе. Трохи подумавши, ми вирішили скористатися цією можливістю. Не завжди ж тулитися по орендованих квартирах!

На тому й вирішили ми з тіткою, що при в’їзді одразу й ремонт організуємо. Тітка була лише “за”. Поступово ми перевезли деякі речі, але залишалися ще у місті і тільки часто їздили в гості.

Одного разу, коли ми, як завжди, поїїхали на вихідні в гості до тітки, виявилося, що плани у неї змінилися. У будинку разом із нею вже був чоловік на ім’я Тарас. Колись давно тітка з ним мала стосунки, але бабуся не хотіла, щоб тітка виходила заміж за розлученого. І ось вони знову разом.

– Ви їдьте, – заспокоювала нас тітка. – Тільки зробіть собі окремий вхід до хати, щоби ми одне одному не заважали.

Ми з чоловіком переглянулись і погодились. Знову обговорили всі деталі та домовились.

Але головний “сюрприз” на нас чекав попереду. У день, коли ми вже привезли робітників на подвір’я з усіма планами та іншим, з хати раптом вийшов той самий Тарас. Тітка Зіна причаїлася позаду.

– Згортайтеся, – голосно каже він. – Будинок виставлено на продаж. А ми в інше місто переїжджаємо.

Ми просто здивувалися. Добре нам просто сказали б, але ж ми людей привели працювати! Перед ними було дуже незручно. Але нічого не вдієш, розійшлися. Було це восени ще.

Ми якось обійдемося, але дуже мені сумно, що будинком, у якому жила моя бабуся і частково пройшло моє дитинство, розпоряджається людина, яка не прожила там півроку.

Тітка Зіна сама до такого не додумалася б, а тепер вона у всьому його слухається. Адже раніше вона обіцяла переписати на мене половину будинку. Не хочеться втрачати його. Все-таки стільки пам’яті пов’язано з хатою, бабуся в неїбагато сил вклала. Але вже нічого не поробиш, що я можу вдіяти?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com

You cannot copy content of this page