fbpx
життєві історії
Скоро я пішла від Руслана, знайшлися й інші причини, через які я не захотіла з ним жити. А через місяць Наталія Леонідівна прийшла до мене на роботу, дізнатися, що трапилося і чому я пішла від Руслана. Я не стала скаржитися матері на власного сина, а сказала лише одне: «Ви ж знаєте свого сина». І тут Наталія Ленідівна не стримала емоцій:

У 26 років я познайомилася з чоловіком, з яким вчилася в одній школі, тільки він був на два роки старший.

Ми з Русланом зустрілися у спільній компанії, розговорилися, сподобалися одне одному, почали зустрічатися.

І мама Руслана Наталя Леонідівна схвалила вибір сина: я їй наче б то сподобалася.

Незабаром ми почали жити разом у Руслана, у якого був свій будинок, подарований батьками. Я навела порядок у всіх кімнатах, в будинку запахло смачними обідами. Руслан був задоволений, але навести порядок у дворі, не поспішав, хоча там були потрібні саме чоловічі руки.

Виявилося, що Руслан взагалі, крім своєї роботи з 8 ранку до п’ятої вечора, більше ні за що не береться.

Вільний час чоловік витрачав для перегляду телевізора або катався на новій машині, яку теж подарували батьки. Навіть розтопити баню лінувався: у вихідний чекав, коли прийде батько, заповнить баки водою, принесе дрова і розтопить.

Весь будинок був на мені. Навіть майбутня свекруха Наталя Леонідівна частенько приходила, щоб взяти щось смачне з приготованих мною страв.

Але одного разу стався випадок, який змусив мене задуматися про спільне життя з Русланом. Свекруха пошкодила ногу і майже два місяці перебувала вдома. А потім стала виходити з паличкою.

Одного разу Наталя Леонідівна приїхала до нас на автобусі. Я накрила стіл, посиділи, поговорили. Потім Руслан пішов в зал, включив телевізор і ліг на диван. Наталя Леонідівна зібралася додому, і я попросила Руслана відвезти маму на машині, на що Руслан байдуже відповів:

– Сама доїде.

наталя Леонідівна почула відповідь сина і тихо сказала мені:

– Треба, щоб діти жили в злиднях, тоді і вдячними будуть…

Звичайно, можна було викликати таксі, але матері набагато приємніше, якби син відвіз її додому сам!

Скоро я пішла від Руслана, знайшлися й інші причини, через які я не захотіла з ним жити. А через місяць Наталія Леонідівна прийшла до мене на роботу, дізнатися, що трапилося і чому я пішла від Руслана.

Я не стала скаржитися матері на власного сина, а сказала лише одне: «Ви ж знаєте свого сина».

І тут Наталія Ленідівна не стримала емоцій: вона почала сама скаржитися на Руслана. Їй хотілося, щоб хтось її вислухав. Жінка, яка так і не стала моєю свекрухою, розповіла, що захворів батько Руслана, знадобилися гроші на ліки. наталя Леонідівна абияк випросила невелику суму у сина для рідного батька.

Ось таку «подяку» отримали батьки від сина за будинок і машину…

Ні. я не повернулася до Руслана. Я не збиралася жити з ледарем і не хотіла, щоб мої діти жили в злиднях, як порадила Наталія..

У тридцять років я вийшла заміж за гарного, працьовитого хлопця, з яким ми почали сімейне благополуччя «з нуля». Разом з Андрієм ми виплатили кредит за квартиру, потім за машину.

Зараз у нас двоє дітей. І ми з дитинства привчаємо їх до праці, що зовсім не заважає нам любити своїх дітей і виховувати їх добрими і чуйними.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page