Слухай, Людо, таки треба вже зібрати їх всіх на новосілля, бо я вже не знаю, що й казати своїм, та і твої напирають, – вкотре зітхнув чоловік, бо ця тема піднімається состаннім часом постійно.
Я його розумію, але не зовсім згідна. Справа у тому, що родичі ані краплини не допомогли нам ні з квартирою, ні з переїздом, зате на новосілля активно напрошуються.
У нас з Андрієм великі сім’ї, майже всі живуть в одному з нами місті. Раніше зустрічалися тільки на якихось родинних посиденьках. Все було дружно, шумно, весело, завжди з нетерпінням чекали таких зборищ. Але не зараз.
Ставлення до рідні змінилося буквально півроку тому. У нас сталася накладка з квартирою, яку ми збиралися купувати, і потрібна була допомога. Тут і виявилося, що родичі у нас є тільки на застіллях.
У нас з чоловіком була однокімнатна квартира, але з двома дітьми в ній було тісно. Підкопили грошей, Андрій на заробітки на кілька місяців їздив, плюс гроші з продажу однокімнатної, плюс чоловікові дісталася спадщина невелика – і на трикімнатну нам вистачало. Впритул, але ми знайшли варіант. Уже домовилися з продавцем, почали займатися оформленням, але в останній момент продавець піднімає вартість на триста тисяч гривень. І навіть тоді це був найдешевший варіант з доступних нам.
Гроші не те, щоб космічні, але ось так, щоб вийми та поклади, у нас їх не було. Але проблему якось вирішувати треба було. Квартиру ми продали, самі тимчасово влаштувалися у моїх батьків. У них двокімнатна і там було не розвернутися, їх двоє і ми вчотирьох. Та ми і не планували там довго затримуватися, за нашими підрахунками, на місяць. Навіть речі толком не розбирали, все по пакетам і валізам, а основна частина речей у батьків чоловіка на дачі і в гаражі стояли.
Ми по родичах побігли, щоб ці 300 тисяч зібрати. Думали, зараз усім світом як візьмемося, швидко знайдемо. Тільки ось аж розбіглися вони нам допомагати. У одних ремонт, у інших потоп, словом, як не одне, то інше. Ніхто не зміг допомогти, ось взагалі ніхто. Батьки нам нашкребли по засіках 50 тисяч, звідки у пенсіонерів більше? І на тому спасибі, я й того не очікувала.
Адже ми просили не в подарунок ці гроші, ми б віддали через місяць-другий, просто тут питання екстрено треба було вирішувати, а банк так швидко кредит не оформить, якщо це не якась мікрофінансова операція з божевільними відсотками, звичайно.
Двоюрідна сестра, з якою завжди прекрасно спілкувалися, яку я вважала близькою людиною, сказала, що вони ремонт запланували, вже шпалери обдерли.
– Сама розумієш, така розруха вдома, неможливо жити, треба швидше порядок наводити.
Дійсно, розумію, це ж критично – місяць без шпалер пожити. Нам взагалі жити толком ніде, у нас покупка квартири зривалася!
Від інших родичів були не менше шедевральні відмазки. У дядька чоловіка гроші були, він як раз машину збирався оновити, але там нова дружина збунтувалася і він чоловікові відмовив. Свекор з братом аж так посварився. Чоловік теж з дядьком тепер не спілкується.
У підсумку нас виручили друзі і колеги по роботі. Соромно було просити, але ми були в такій ситуації, що не до гордості. Потрібно було швидше вирішувати проблему з житлом. Тим більше, нас квапив продавець.
Коротко кажучи, знайшли ми грошей, все купили, оформили, переїхали. Ремонт будемо робити вже поступово, головне, що квартира в житловому стані, а решта додасться.
З переїздом і наведенням порядку навіть ніхто з рідні не поспішив допомогти, не запропонував. Прийшли мої батьки, батьки Андрія, кілька наших друзів, колега чоловіка з машиною допоміг. Все! Ось тобі і рідня, ось тобі і велика дружна сім’я!
Чоловік узяв кредит, роздали борги. Почали обживатися. Друзям і колегам, які допомогли, виручили у важкій ситуації, проставилися, подякували. Рідні ми більше не дзвонили. Там же у всіх клопоту повно. Хоча мама і говорила, що так не можна, що рідню треба покликати, не можна так з сім’єю. Тільки щось ця сім’я проявляється тільки за столом.
Зате почали надзвонювати вони нам. І у всіх одне питання – а коли новосілля будемо відзначати. Мовляв, чого це ми свято досі не влаштували для сім’ї?
– Ми вже справили новосілля з тими, хто допоміг нам не втратити цю квартиру. – спочатку відповідали ми. – А ви, дорогі родичі, робіть ремонти, купуйте машини, займайтеся своїми справами, ми вас більше не потурбуємо, – казав їм Андрій.
Але вони продовжують дзвонити!
але я все рівно проти їх усіх збирати, годувати. Навіщо? У нам кожна копійка зараз на рахунку.
Добре би у людей ще грошей не було, вони там з хліба на квас перебивалися, але ж були! Або якби ми регулярно займали і не віддавали, тоді б ще зрозуміло було, але такого не було жодного разу. І допомоги ми ніколи нікому не відмовляли. Сім’я ж. Просто вони вирішили нам не допомагати. Які зараз до нас можуть бути претензії? Напрошуються вони, ага, я краще дітям чогось смачного й потрібного куплю.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
