Я ж думала на тій вишиванці мої халепи закінчаться, але ні. Під час освячення пасочок я запалила свічечки. Дівчатка стоять переді мною, все ніби й гаразд. Аж чую, щось бабусі круг мене шепочуться і в сторону моїх кошичків споглядають. Я ж глянула вниз і ледь не зблідла.
Хочу у вас, дорогі читачі, поради спитати. Чи то справді, як чоловік каже, я халепи до себе притягую, чи це просто такий збіг обставин і не варто на цьому зациклюватися.
Виховуємо ми з чоловіком дві донечки близнючки. Марічці та Анні чотири рочки в жовтні виповнилося.
Живемо ми в столиці, в своїй квартирі. Чоловік працює, а я доглядаю наших принцес. Хоча дівчатка і ходять в садочок, та все одно за ними потрібен догляд, бо як не Марія щось підхопить, то Анна.
Чоловік в мене з такої сім’ї, як то кажуть – побожної. Жодну службу в храмі мій Борис не пропускає. Я спершу з чоловіком ходила, але згодом якось так вийшло, що все мені ніколи. То діти не в настрої то погода не та.
Але в такі свята, як Різдво, чи Великдень, ми завжди всією сім’єю їдемо в храм на службу.
До Великодня я готувалася. Дівчаткам прикупила вишивані сукеночки, гарні туфельки і навіть такі модні тренчі цього сезону.
Як в мене так і в чоловіка вишита сорочка є ще з минулого року.
В суботу взялась я прасувати всі наші наряди. Я не знаю, як так вийшло, але коли прасувала вишиванку Бориса, то зробила на видному місці дірку. На хвильку мене Марічка відволікла, і на тобі – перша неприємність.
Чоловік не обійшовся без коментарів в мою сторону.
– Ой, ну нічого гідно зробити не можеш! Краще б я сам попрасував. Якась ти в мене Орися, невезуча.
Я промовчала, бо що тут скажеш, косяк то є…
Ну, витягла я чоловіку ще одну сорочку, ледь він в неї вліз, бо трішки набрав, але нічого.
Кошички були готові, наряди також, мешти у всіх виблискували на коридорі.
І ось неділя. 9.00. Всі ми нарядні крокуємо до автівки.
Дівчатка несли свої кошички і були дуже щасливі, великий кошичок ніс Борис. І ось власне біля самої автівки з кошичка просто відривається ручка. Все що було, опинилося на тротуарі.
– Орисю, а тобі не здається, де ти, там одні неприємності? Ну це вже не смішно!
Чоловік так грізно мені сказав, що я й сама задумалася…
Але нічого, сіли в автівку, та й їдемо. Будемо святити те, що вдалось підібрати в дитячих кошичках.
Службу ми відстояли добре, хоч чоловік вирішив стати ледь не на самому переді. Казав, що завжди там стоїть, але мені здається, щоб просто подалі від мене, бо на його думку, я приношу йому один негатив.
Якось службу ми відстояли і прийшов момент освячення пасочок.
В нас було дві свічечки, які потрібно запалити в кошичку. І тут я розумію, що з дому не взяла сірники. Чи можна запалювати від чужої свічечки, я не знала. Борис побачивши моє хвилювання, взяв одну свічечку і десь та й запалив.
І ось момент: священик читає останні молитви, говорить Христос Воскрес. Я знімаю це дійство на відео, як чую біля себе якийсь шум зі сторони бабусь. Ну, думаю, тим все щось недогода. Але опустивши голову до кошичків – бачу чорний дим.
Ви не повірите. У всіх свічки горять, як свічки, а ось наші дві так, наче хтось шашлик смажить. Дим такий чорний-чорний з низ валить, а наші дівчатка стоять і сміються. Діти є діти!
Тут священник вже має йти нас всіх кропити, а я не розумію, чи загасити їх, чи таки дочекатися священика.
Чоловік каже, щоб я сиділа з дітьми дома, бо де я, там пригоди. Але мені цікаво, це все зі мною відбувалося, бо я до церкви рідко ходжу, чи щось таки мене звідти відганяє?
Як мені реагувати на такі знаки долі і що б це могло означати насправді?
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
