fbpx
життєві історії
Служити на передовій, щоб заробляти для нашої родини 100 000 гривень, мій чоловік Артем не бажає. Але два дні тому гроші на їжу закінчилися, і чоловік помчав вечеряти до мами, не став їсти скромну вечерю, приготовлено мною – пшоняну кашу з сосискою

Служити на передовій, щоб заробляти для нашої родини 100 000 гривень, мій чоловік Артем не бажає. Але два дні тому гроші на їжу закінчилися, і чоловік помчав вечеряти до мами, не став їсти скромну вечерю – пшоняну кашу з сосискою, яку я проготувала.

Ми з чоловіком ще досить молоді. Мені 28, йому тільки-но виповнилася тридцятка. Дітей нема поки що, але в планах. Поки що на першому місці стоїть кар’єра. Однак зараз з роботами у нас обох труднощі, бо працюємо в одній фірмі, яка на межі кризи.

Близько року після весілля ми живемо разом. Квартира моя, а точніше моїх батьків. Так вийшло, що вони на тривалий час виїхали з країни, і ми зайняли їхню житлоплощу.

Все до цих подій було нормально: ми складалися грошима на комуналку. Продукти купували по черзі, не зовсім як мені подобалося, але це вже дрібниці.

Часто від Артема я чула скарги на те, що йому бракує грошей. Воно й зрозуміло: нещодавно обійняв посаду, витрачав частину грошей на всілякі курси та тренінги.

Крім того, він любить смачно й ситно поїсти. М’ясо, свіжі овочі, на цілий рік записався в тренажерний зал, а отже, харчування має бути на рівні. Крім того, оплата самого залу та тренер…

Я через те, що сама мініатюрна, харчуюсь зовсім інакше. Кашки, молочні продукти, іноді курка. Але це я так звикла. До косметолога сходити теж іноді треба.

Проблеми почалися нещодавно. Отже, батьки попередили, що повертаються до своєї квартири, і нам непогано б зайнятися генеральним прибиранням, а заразом придумати, де жити далі.

Я вважаю, у нашому віці винаймати квартиру ніяк не можна. Це викинуті на вітер гроші та більше нічого.

Звісно, ​​з Артемом відбулася розмова. Із з неї я дізналася багато нового для себе. По-перше, кредит чи іпотека – це не про нього і не в такий час, як зараз в Україні. Занадто багато відповідальності і ризиків. А що, якщо хтось із нас втратить роботу чи всерйоз занедужає? Тоді всі наші гроші зникнуть, як сніг у літню спеку (так-так, це його слова).

По-друге, він уже давно третину своєї зарплати надсилає мамі. Практично після нашого весілля. Я цього не знала і навіть не здогадувалася. Бачите, у них там якась домовленість, про яку мені знати ні до чого. Тепер стало ясно, чому він нив, що грошей ні на що не вистачає.

А по-третє, його вже місяць як підвищили! Здавалося б, дружина має знати про такі радісні новини. Але, на його думку, мене це зовсім не стосується. Іронічно, але матері він став платити ще більше, адже яка б не була зарплата – третина йде їй. Вже місяць, як я заробляю в половину менше за нього, але за продукти продовжую платити більше. А йому все замало!

На моє запитання, чому частина нашого загального бюджету йде його матері, тоді як ми тулимося у моїх батьків, він не відповів. Так треба й усе.

Де нам жити? Теж питання. Можна, мовляв, винаймати квартиру в не надто хорошому районі, зате дешево і там є купа магазинчиків, та й до транспорту швидше добиратися. Так Авжеж. Спальний район.

Ну ось. А тепер до найцікавішого. Кілька днів тому.

Грошей – кіт наплакав. Реально, до зарплати щось близько двох тижнів, але порожній гаманець вже натякає на те, що мої нігті будуть у сумному стані, благо хоч за телефон та Інтернет заплатити залишилося.

Я прийшла з роботи, зайнялася легким прибиранням. Зазирнула в холодильник – шаром покотити.

Довелося якось викручуватися. Коротше кажучи, я зняла з полиць усі свої запаси каш, спецій та іншу дурницю. Покопалася ще й знайшла забуті колись у морозильнику сосиски.І приготувала пшоняну кашу з цими сосисками. Ні, на смак, звісно, ​​так собі, але жити можна. Їстівно.

Прийшов мій благовірний. Втомлений після тренування, голодний та незадоволений. Хвилин за сорок попросив вечерю. Я й подала все, що наготувала. Кашка, салатик, сосиска. Ну, а які ще варіанти. Сам же дорогою до магазину зайти не зміг.

Пригощаю. Дивлюся, він кривитися почав. Запитав, чи це сті осиски, що він викинути зібрався. Я відповіла як є. З горем навпіл він їх з’їв. До решти навіть не доторкнувся.

Але за годину бурчання в животі коханий мій чоловік психонув і пішов. Як виявилося, до мами. А що, дружина ж кашу з сокири приготувати не може. А матуся тут як тут. Недаремно стільки наших грошей у неї в кишенях залишилося.

Тепер ось думаю поставити Артему ультиматум: я залишаюся у батьків, вони мене образити не дадуть. А він нехай із матусею живе та харчується. Місяць – і розлучення.

Або ми беремо кредит, іпотеку, мені все одно. І купуємо свою квартиру. Так, треба буде утиснутись, або навіть йому служити йти, щоб більше заробляти. Так, дитина зачекає. Але це вчинки дорослих людей. З дитиною жити у шлюбі ось таким чином я не збираюся. І крапка.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page