fbpx

Софія тримала букет квітів, і милувалася краєвидами. – Твоя мама вже дуже старенька. Давай купимо їй квартиру, або ж і до нас заберемо, місця всім вистачить. – Ти що таке говориш? Кому вона потрібна у цьому великому місті? А квартиру купляти – лише гроші на вітер викинути. Так, вона вже в літах, скільки там їй залишилося: місяць, рік, два. – Як ти тільки Бога не боїшся, таке говорити

Софія тримала букет квітів, і милувалася краєвидами. – Твоя мама вже дуже старенька. Давай купимо їй квартиру, або ж і до нас заберемо, місця всім вистачить. – Ти що таке говориш? Кому вона потрібна у цьому великому місті? А квартиру купляти – лише гроші на вітер викинути. Так, вона вже в літах, скільки там їй залишилося: місяць, рік, два. – Як ти тільки Бога не боїшся, таке говорити…

***

Ігор посміхнувся: все йшло чудово. Тільки що він уклав вигідний контракт, тепер роботи для фірми вистачить на добрих пів року. Втім, його справи в бізнесі і так досить успішні. Найближчі колеги і ті заздрять, мовляв, як йому це вдається?

При нинішніх обставинах не дуже легко розігнатися.

– Фортуна, друзі, фортуна. Треба ловити, поки хтось інший не зловив, – відповідав ухильно.

Втім, і друзі у Ігоря були “потрібні” люди. Тому що зараз довіряти особливо нікому. Сьогодні друзі – завтра вороги. І сам це пережив, і у інших бачив. Інша справа – жінки. Прості, доступні, не такі, як була його Софія. Їм можна і душу вилити. Легко закохувався, легко розлучався.

Дружина? Вони давно чужі. Якщо чесно, Ігор одружився більше на її грошах і посаді тестя, що відкривала двері до бізнесу.

Софія ж оцінила його організаторські здібності, які вже в недалекій перспективі повинні були розвинути цей бізнес. Принаймні, Ігор так думав, точніше, намагався думати, тому що знав: Софія все ж любила його. У хвилини ніжності зізнавалася в коханні, в тому, що він – єдиний і найкращий чоловік у світі.

Але Ігор відчував: йому ніколи не дотягнутися до Софії. До її інтелекту, особливого шарму і вишуканості, але, в той же час простоти, до якої, як хтось із мудрих сказав, не опускаються, а піднімаються. Тому він завів інтрижку зі своєю секретаркою?

Знав, Софія неодмінно про це дізнається. Може, навіть влаштує скандал і тоді він скаже про те, що не всі такі правильні, як вона. Ігор помилився. Софія тільки глузливо глянула на нього, ніби нічого не сталося.

Одного разу на одній з вечірок він відверто залицявся до молоденької дружини відомого, але вже в літах підприємця. Той захворів і “юна леді” була на вечірці одна. Ловив на собі зацікавлені погляди присутніх. Знав, що вони спрямовані і на Софію. Вона ж вела себе, ніби все відбувалося як належне. Підтримувала розмову, жартувала. Вибрала момент і підійшла до них, посміхнулася.

– Вам одній сумно, чи не так? – звернулася до жінки, якій він протягом вечора приділяв увагу. – Ігор цікавий співрозмовник. Він будь-якого може розважити. До речі, ми вже їдемо додому, у Ігоря завтра вранці відповідальна зустріч.

Можемо вас підвезти, ви ж, мабуть, теж поспішайте додому? До речі, як здоров’я вашого чоловіка? Передавайте від нас вітання. Сказала це голосно, спеціально, щоб всі почули. Ігор був готовий сварити Софію, але заперечити не посмів. Навпаки, підтакнув дружині. Дома намагався обійняти Софію.

– А ти правильно зрозуміла: я дійсно хотів “виручити” цю жінку. Вона була така самотня…

– Ти хотів зробити боляче мені. Тобі це вдалося. Шкода тільки, ти не знаєш сам, що хочеш довести.

Він не очікував від дружини цих слів. Відвертих і беззахисних. Софія і тут перемогла, сказавши правду. Напевно, ще один раз вона була з Ігорем такою ж відвертою. Коли поверталися з села, де жила його старенька мама. Софія сиділа поруч задумлива, зосереджена.

Тримала в руках букет жоржин – мама щедро насадила їх навколо будинку. Ігор і тут не розумів дружину – вдома, біля їх особняка цілий розарій, а вона везе ці простенькі квіти. Гнав щосили машину – швидкість була його захопленням. Софія поклала руку йому на плече.

– Не поспішай. Пам’ятаєш, як ти вперше завіз мене в село, до своєї мами? Взагалі, я хочу тобі щось сказати.

Пам’ятаю. Але до чого ці слова? І він, і вона знають: це було зроблено більше для людей, для традиційного боргу познайомити невістку зі свекрухою. Втім, може, він помиляється. Тому що Софія якось відразу знайшла спільну мову з його матір’ю. Ось і зараз про щось довірливо шепотілися без нього на кухні.

– Знаєш, про що я подумала? Про те, що твоя мама зовсім старенька, хвора. Їй нелегко жити одній в селі. Давай купимо їй квартиру в місті або взагалі заберемо до нас. Місця вистачить.

Він ледь не з’їхав з дороги від несподіванки. Це вже щось дійсно нове.

– А кому вона тут, в місті, потрібна? Так, мама літня. Скільки їй залишилося… І витрачати гроші на квартиру…

– Господи, як ти можеш? Невже не боїшся, що там, на небесах?

– Небеса глухі. І сліпі, Софіє! Інакше…

Ігор доказав, що інакше вони, ці небеса, не допустили б того, як він діяв в останній час. Давно вже за спиною тестя і Софії влаштовував різні справи з вигодою тільки для себе. Відкрив нову фірму на своє ім’я, забувши, що гроші – сімейні. Втім, Софія хотіла щось сказати… Але дружина вже сиділа далека і чужа.

І тільки через місяць, коли Софія подала на розлучення, Ігор дізнався, про що вона хотіла повідомити йому в той день. Софія чекала дитину. Першим, хто дізнався про це, була його мама. От і зрозумій жінок…

Втім, майбутня дитина – ще не причина виселяти його з квартири. Він судився з Софією за кожен сантиметр, точніше, з тестем, на якого був записаний особняк. А якщо не хочуть Ігоря бачити, хай компенсують грошима.

Щодо бізнесу, Ігор був спокійний – він давно взяв на себе, що міг. Нарешті, тільки довів, що в одному ні тесть, ні Софія не помилилися – в його організаторських здібностях. Підписаний контракт – ще одне яскраве підтвердження цього. Після такого успіху дійсно можна розслабитися.

Навіть поїхати відпочити в який-небудь дорогий санаторій або за кордон. Тепер він може собі щось подібне дозволити. А зараз – до нової подружки. По дорозі купив цукерки. Мчав на своїй розкішній іномарці, не дивлячись на потік машин. Колись Софія просила його скинути швидкість.

Чому раптом згадав про колишню дружину? Може, заїхати? Знав, Софія народила сина. Ігор його досі не бачив. Якось подзвонив, але натрапив на сталевий голос тестя.

– Ти отримав все. Більше тут твого нічого немає, – ось що почув у відповідь. Немає і не треба. Чому взагалі він згадує про це? Якби тоді Ігор вислухав її… Ні, так не годиться, геть від спогадів, від сентиментів. Натиснув на “газ”, пішов на обгін. І тільки в останню секунду зауважив, як на його легковик, з не меншою швидкістю мчав вантажний фургон.

Отямився в лікарні.

– У вас є хтось із рідних? Назвіть адресу, телефон, – чув далекий, ніби з підземелля голос лікаря.

Рідні? Мама… Господи, він і не згадує, коли був у неї. Ні, вона зовсім стара, нічим йому не допоможе. Софія? Тепер і вона – чужа. Але у нього по – справжньому більше нікого немає. Зачекайте, що з його руками, з усім тiлом? Ні поворухнутися, а ще він нічого не бачить.

– За вами потрібен особливий догляд. Назвіть хоч який-небудь телефон, – просив лікар.

Те, що в палату зайшла Софія, Ігор зрозумів відразу: тільки вона з його знайомих жінок користувалася такими парфумами. Вони пахли шкіркою мандарина і ще чимось невловимо свіжим, весняним. Присіла на краєчок ліжка.

– Не хвилюйся, тобі не можна. Добре, що ти назвав медикам мою адресу. До речі, вони запевняють: все буде добре. Руки-ноги тобі вилікують. Хребет не пошкоджений, значить, будеш ходити. Навіщо ці слова? Він і сам це знає. Нехай краще розпитає, що з його очима?

Софія вловила його думку.

– Тут складніше. Лікар каже, пошкоджений нерв. Може, треба буде кілька втручань. При необхідності – направлять до столиці.

Ігор відчув: вона встала.

– Ще прийдеш, Софіє?

– Не знаю. Я зробила все необхідне. Розпорядилася коштами для лікування, найняла тобі доглядальницю.

Час, здавалося, тягнувся нескінченно. Ігор пережив одну, другу, третю. Потім була столиця, консультації різних медичних світил. Всі розводили руками: хіба диво і час повернуть йому зір.

Треба вчитися жити заново. Головне-спокій, позитивні емоції. Легко сказати. Після року поневірянь справи в його фірмі далеко не успішні, а якщо чесно – ніякі. Ні прибутків, ні нових контрактів.

– Їдьте до мами. Ви говорили, вона живе в селі . Там тихо, спокійно. Якраз те, що вам потрібно. Відпочинете від лікарень, потім направимо вас в центр реабілітації, – радив професор.

Хіба у нього був вибір? Бродив по стежках маминого саду. Аж тепер вона, а ще паличка – його супутники. Він же нічого не бачить. Дійсно, над ним лише сліпі небеса. Здається, Ігор сказав це вголос.

– Навіщо про сумне? Гості у нас скоро будуть, – сказала мама.

– Гості? Звідки? До нас же, крім твоїх сусідів ніхто не приходить, мамо.

– Не знаю. Але гості будуть, тому що вранці в будинок залетіла ластівка.

Як і тоді, в лікарні, Ігор впізнав духи Софії. Чув, як йшла до нього між старих яблунь.

– Ти?

– І не одна. Я привезла тобі сина. Ось, він вже сам ходить.

Маленька тепла долонька торкнулася щоки Ігоря. Дійсно або йому здалося, ніби на мить, на частку секунди він побачив яскраве сонячне світло, що пробивалося крізь блакитне небо.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page