fbpx
життєві історії
Сьогодні був мій ювілей, 60 років. І це буде мені уроком – більше не пускаю й не запрошую до себе подруг з онуками, ніяких чужих дітей в моєму домі. Не знаю скільки часу Соломійка провела на кухні. Але коли я зайшла туди, щоб поставити чайник і приготувати до подачі торт, виявилося, що подавати вже не було чого

Сьогодні був мій ювілей, 60 років. І це буде мені уроком – більше не пускаю й не запрошую до себе подруг з онуками, ніяких чужих дітей в моєму домі.

Розповім, як все сталося. Наближався мій ювілей, і я хотіла покликати у гості всіх своїх подруг. Все ж таки не щодня 60 років виповнюється! Почала готуватися заздалегідь. Склала оригінальне меню, купила новий посуд. Дуже захотілося порадувати себе. Торт цього разу вирішила не пекти, бо дочка запропонувала замовити десерт у її подруги-кондитера.

Все йшло за планом, поки в день урочистості, сьогодні зранку, одна з подруг не приголомшила дзвінком: «Ніно, я буду з онукою. Вибач, так виходить».

Ви не подумайте, що я не проти дітей. Але в цій ситуації присутність малечі була б дуже недоречною. Знаю, що Галина буде весь час відволікатися. Та й я не зможу розслабитись. Адже треба і нагодувати, і напоїти дівчинку. А якщо вона захоче гратись? Мені б не хотілося включатися в роль няні та вигадувати для дитини заняття чи розваги.

Але подітися не було куди. Галина на 15 дня прийшла разом із онукою пізніше за всіх інших гостей. Запізнилася, бо «Соломійка довго збиралася». Добре, думаю, з ким не буває. Дівчинці лише 10 років, її можна зрозуміти. Тільки на цьому проблеми не закінчилися.

Спочатку внучка подруги поводилася тихо. Ми разом сіли за стіл і почати святкувати у найкращих традиціях. Дорослі згадували минуле, а дівчинка поводилася тихо й уважно слухала нас. Якоїсь миті їй стало нудно, вона наїлася і попросила піти в іншу кімнату погратися.

Я провела її у свою спальню, де влаштувала маленький дитячий куточок. Дістала кольорові олівці та папір, щоб дівчинка могла помалювати. І начебто все було нормально. Але виявилося, що малювання Соломію не дуже привабило, і вона потай пробралася на кухню. Зробити це було легко, бо з вітальні не видно, коли хтось із спальні виходить.

Не знаю скільки часу Соломійка провела на кухні. Але коли я зайшла туди, щоб поставити чайник і приготувати до подачі торт, виявилося, що подавати вже не було чого.

Вірніше, торт, звичайно, був, але його зовнішній вигляд трохи змінився. Внучка Галини тишком відкрила холодильник і зняла весь декор з десерту. Все глазуроване покриття торта було в її відбитках, а десь зовсім розламалося.

У мене дар мови пропав від такого. Яка ж невихована дитина! Я дуже засмутилася, але залишити гостей без торта не могла. Трохи підправила де могла і понесла на стіл. Сперечатися з подругою в мене не було ні сил, ні бажання.

Але злість у мені кипіла. Тому я дістала телефон та показала подругам фотографію торта до того, як на нього вчинили варварський замах.

«А ось так виглядав тортик спочатку. Але Соломійка вирішила трохи видозмінити його, поки ми з вами вечеряли», – не приховуючи емоцій, сказала я.

Гості уважно подивилися на фото, а потім перевели погляд на зіпсований десерт. Всі мовчали, наче води в рот набрали.

Внучка Галини сиділа, опустивши погляд. Їй я відрізала найбільший шматок, до якого дівчинка, звичайно ж, навіть не доторкнулася. Але я не жадібна, тому наприкінці вечора запакувала залишки торта в контейнер.

Галина переді мною навіть не вибачилася! Більше того, вона образилася на мене за те, яку я сцену влаштувала.

Можливо, я вчинила неправильно. Але перепрошую, я за цей торт заплатила кругленьку суму грошей, а заробляю не так вже й багато. З якого дива я повинна терпіти таку зневажливу поведінку дитини, якої на моєму святі навіть бути не повинно було? Я твердо вирішила: після цієї ситуації я в свій будинок подруг з онуками не пускаю.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com

You cannot copy content of this page