Ми з Петром знайомі ще з школи. Різне бувало, але тепер ми вже одружені та й не один рік.
Здавалося, що з кожним роком спільного життя ми розуміли один одного все краще та краще.
Ми довго не могли мати дітей, чомусь не виходило.
Але в якийсь момент ми відпустили ту ситуацію, а коли народилася наша перша дочка Юля, ми зміцніли настільки, що всі родичі перестали за нас переживати.
Потім наша родина поповнилася ще на одного чоловічка – народилася друга дочка Надія.
Минав час, діти росли, ми працювали, а життя проходило в спокійному ритмі, рутина і комфорт, так було з року в рік.
Поки в середині літа, на двадцяту річницю від дня весілля, я не помітила однієї дивності.
Моє з чоловіком ліжко було недбало заправлене. Я виразно пам’ятала, що зранку акуратно його застелила, і постіль на ліжку така, що легко тримала форму.
Дітей у квартирі не було, поїхали до бабусі за місто, тож точно не могли це зробити.
Незабаром прийшов Петро і приніс величезний букет червоних троянд, він був веселий і грайливий. Я вже й забула, коли він приносив такий великий букет.
З одного боку було приємно, але з іншого боку склалося враження, що він за щось вибачається.
На запитання, чи був він в обід вдома, чоловік відповів негативно і запросив мене до ресторану, щоби відзначити річницю ніби нічого й не сталося.
Однак буквально через пару днів я знову помітила, що ліжко було не таким, яким я його залишала.
Нічого не кажучи Петру, я заправила ліжко та пішла готувати вечерю.
Наступного дня самого ранку я погано почувалася. Через силу приготувала сніданок, відправила чоловіка на роботу, зібрала доньок в школу, і почала сама збиратися в офіс.
Зрозуміла, що це погана ідея тож подзвонила на роботу, і взяла відгул, щоб відлежатися.
Петрові я вирішила нічого не казати. Біля обіду вхідні двері відкрилися і до квартири ввійшли двоє: чоловік та молода дівчина.
– І хто це з тобою? – з розпачем я запитала.
– Катю, давай тільки без драм, я все поясню!, – замахав руками чоловік.
Розумієш, ми вже понад двадцять років разом. Якось я зрозумів, що вже не люблю тебе. Нас утримує лише звичка та побут. А з нею я ніби знову помолодшав і відчув, що таке кохання, – квапливо промовив Петро.
Але знаєш, я готовий з тобою хоча б для вигляду залишитися і то тільки через дітей. Маєш час обдумати до завтра.
Сказавши, це чоловік вийшов з тією дамочкою за двері, а мої очі наповнилися слізьми.
Після більш ніж двадцяти років разом мій чоловік наставив мені “роги”. До того були моменти, які трішки мене насторожували, але я не брала це до уваги.
Я залишилася сама і навіть не знаю що робити. Чи варто переступити через свою гордість заради дітей?
Невже діти не відчують, що все-таки щось змінилося?
Чи краще просто вигнати такого чоловіка? Що думаєте ви?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“
