Сьогодні я образив дитину, хлопчика. І зовсім не випадково: я помстився йому за те, що він наступив мені на ногу. І тільки зробивши цю гидоту, зрозумів, що зробив те, за що мені має бути соромно. І соромно, слава Богу, було.
Почалося все з того, що в щільному натовпі хлопчик років 10 наступив мені на ногу. Неприємно, особливо з огляду на те, що я тільки вранці почистив черевики і вони майже нові. Попередню мою улюблену пару взуття зіпсувала одна дівчина, яка в метро наступила мені на ногу гострим залізним каблуком, залишивши добре помітну подряпину. Лаятися і вимагати з неї гроші, природно, було нерозумно, тому я просто викинув ті зіпсовані черевики і купив нові. Але образа і підвищена увага до збереження нового взуття залишилася.
І вона виплеснулася на цього хлопчика. Після того, як він наступив мені на ногу, не вибачився і просто пішов далі в натовпі, я розізлився, прискорив крок і незабаром наздогнав його. Зумисне, з помітним зусиллям я наступив йому на ногу, і по його розгубленому обличчю зрозумів, що зробив це даремно.
Хлопчик не знав, чому я з таким вдоволеним торжеством на обличчі зробив йому боляче. Мені стало соромно, дуже соромно! І добре. що стало. Я зрозумів, що мстити дитині мені, здоровому дорослрому мужику, було не просто неправильно, а й нерозумно.
Автор: Дмитро
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
Недавні записи
- Я не хочу старіти сама! Ніколи не думала, що перестану радіти своїм дням народженням! Але зараз мій 70-річний ювілей, який я зустріну 10 грудня, мене не радує. Я почуваюся зовсім самотньою при живому синові, а все через те, що я не порозумілася з невісткою, не стала їсти ту її дієтичну нісенітницю. Та зараз би я вже згідна. У будинку немає ні м’яса, ні курки. Тільки риба, яйця та сир, іноді навіть не справжній. Принесла їм цукерки ще на минуле Різдво: карамель, желе, нуга, вафлі, шоколад. Так невістка їх викинула
- Майже рік нема мого захисника, а зі мною і сином живе мама чоловіка. Я сама її покликала минулої зими, щоб їй не було так самотньо і сумно. Я думала, разом нам буде легше. Але я більше так не можу, дуже хочу знову відселити свекруху, та Віра Василівна в свою квартиру переселенців пустила. Вона щовечора співає Макарчику ту саму колискову і називає його Микитою, готує щодня тільки те, що любив малим і вже дорослим Микита. На стіл, коли ми сідаємо їсти, ставить для Микити тарілку і кладе прибори
- На вихідних в невістки був день народження. Я купила гарну подарункову торбинку, поклала туди шкарпетки, шампунь і цукерків до повної, трюфеля, ті, які невістка полюбляє. Прийшовши до дітей, я привітала їх гарними побажаннями і вручила подаруночок. Та від відповіді невістки я ледь не почервоніла. “Тут, лише торбинка красива, а вміст, так собі”. За столом я себе почувала незручно, довго не сиділа, сказала, що звикла швидко лягати спати. А сьогодні, як плівку перемотую в голові ці слова
- Нас з сестрою ростила й виховувала тітка Ліда, мамина сестра. І ось тітки не стало. Ми сиділи якраз за поминальним столом, коли я зважилася розпочати цю розмову, обличчя моєї сестри вмить змінилося. Але я маю подбати про свою дитину і забезпечити її, як сестра не розуміє! Нині ми не спілкуємося. І так, я її розумію
- Моїй свекрусі всього 55 років, жінка в соку! Так ні ж, ломиться жити до нас, як свекра не стало, хоче аби я перед нею на задніх лапках скакала, подай-принеси. Вона втомилася, їй важко – втратила чоловіка, таке в країні коїться. Свою квартиру переселенцям хоче в оренду віддати і з нами грішми ділитися, чоловік в захваті від ідеї мами. Зарано ще вінки купувати, а вона зібралася! Краще би заміж ще вийшла. Готувати вона так і не навчилася, хіба що кілька дуже вже буденних страв страв: макарони, смажена картопля і яєчня, не більше. До прибирання ставиться за принципом «головне, щоб не як у свинарнику». От нащо це мені в моїй квартирі? Він хоче взяти кредит у банку та поміняти мою квартиру з доплатою на трикімнатну