Із своїм чоловіком Петром вже майже двадцять років разом. Ми зустрілися на вечірці у спільних друзів. Нам було по двадцять два роки, ми тільки закінчили університет і мріяли про велике майбутнє.
Тоді ми обоє були амбітними, наші мрії співпадали, і ми здавалося йшли в ногу один з одним. Ми одружилися через два роки, і у нас народилися двоє дітей: Марійка і Дмитро.
Перші роки нашого шлюбу були щасливими. Хоч і трішки важко було з малими дітьми, але разом ми підтримували один одного і все змогли пройти.
Ми разом будували плани, мріяли про подорожі та кар’єру. Петро працював інженером, але потім пішов на будову, а я залишилася вдома з дітьми.
Однак після декрету я відчула, що хочу розвиватися, будувати кар’єру, та стати незалежною хоча б в плані фінансів, а також багато подорожувати в нові місця.
Петро, хоч і не мав таких амбіцій, але не заважав мені у моїх прагненнях. Я ж знайшла дистанційну роботу, яка дозволяла заробляти хороші гроші.
Минуло майже 17 років, і я зрозуміла, що ми з Петром стали чужими людьми. У нас залишилися лише розмови про дітей, жодних спільних бажань щодо поїздок або проведення часу.
Я працюю з дому, заробляю гарні гроші, а Петро працює по 12 годин на день, 5 днів на тиждень, і коли він приходить додому, то хоче просто відпочити.
Його графік важкий, а я відчуваю, що засиділася вдома. Мені хочеться виходити з чотирьох стін, ходити в ресторани, подорожувати, відвідувати нові місця. Я це роблю з друзями або самостійно, але мені хотілося б мати такі активності і з Петром.
Наші розмови звелися до мінімуму. Зранку або в обід ми можемо коротко поговорити по телефону, і все. Нещодавно я зрозуміла, що більше так тривати не може і вирішила подати на розлучення. Проблема ще й у тому, що ми живемо разом з його батьками.
Свекруха, Надія Миколаївна, хоч лише іноді втручається в наше життя, але часто не розуміє мене. Ми маємо непогані стосунки, але вона жінка старої закалки і через це часто не підтримує мої погляди. Тож іноді мені легше просто змовчати і піти, ніж доводити їй свою думку.
Діти ж вже дорослі, і нас з Петром більше нічого не пов’язує. Я вирішила, що краще з’їхати. Можливо, орендую квартиру або поїду до матері, але все одно братиму участь у вихованні дітей.
Сьогодні я вирішила поговорити зі свекрухою про своє бажання розлучатися. Сподівалася на розуміння і підтримку, але замість цього отримала шквал критики.
Надія Миколаївна сказала: “Якщо тобі не підходить мій синок, то я навіть не знаю, хто тобі підійде. Маєш чоловіка, та й радій, хтось і того не має. Ще й за щастя маєш отак собі вдома сидіти, нічого не робити. Інший би взагалі такого не допустив. Та й по дому дивись, що ти робиш щось дуже? Як сядеш за свій комп’ютер, взагалі нічого не робиш. А він у мене без шкідливих звичок на тебе навіть косо не дивиться. Подумаєш, немає за що поговорити або немає спільних інтересів. Тебе що, мама не навчила, що з часом так і буде. На що ти розраховувала?”
Розумію, що жити так далі не можу. Але з іншого боку, що скажуть люди? Чи зрозуміє це родина? Мені лячно робити цей крок. Тому буду вдячна за любу вашу пораду!
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
