fbpx

Соломійці тільки пів рочку виповнилося, як зателефонував брат. – Наталю, треба терміново до мами приїхати. Вона зі стільця звалилася. А ти розумієш, з її вагою. Зараз її доглядають в палаті. Але коли випишуть, потрібен догляд. Я ж чоловік – не можу, а моя Улянка тут також ні до чого. Оскільки ти рідна дочка, маєш виручати маму. – Як за спадок обома руками хапатися, то ти з невісткою, а як маму доглядати – то я, так?

Соломійці тільки пів рочку виповнилося, як зателефонував брат. – Наталю, треба терміново до мами приїхати. Вона зі стільця звалилася. А ти розумієш, з її вагою. Зараз її доглядають в палаті. Але коли випишуть, потрібен догляд. Я ж чоловік – не можу, а моя Улянка тут також ні до чого. Оскільки ти рідна дочка, маєш виручати маму. – Як за спадок обома руками хапатися, то ти з невісткою, а як маму доглядати – то я, так?

Мої батьки мають двох дітей, але я молодша. Старший за мене є брат, який старший за мене на 10 років. Звати його Володя. І мати, і батько просто обожнювали спадкоємця.

Це ж наш первісток! Ми так пишаємось нашим спадкоємців. – Мати буквально розпирало від гордості.

Ну а тебе ми привели на світ, щоб хоч хтось нам у старості допомагав та кухоль води приніс. — твердили батьки дівчинці, — жінки потрібні для спокійної старості їхніх батьків, щоб не переживали про своє майбутнє. А ось на Володю ми покладаємо великі надії. Що з тебе взяти? Ти маєш сидіти вдома і стежити за нами.

Ще дитиною, мені були незрозумілі такі перспективи. Що це означає взагалі? Хоча тоді я не дуже замислювалася над тим, що мені говорили батьки. Натомість коли підросла, то стала ображатися на них. Мені не хотілося б такого майбутнього. Якщо брат отримував у школі четвірку, то її прирівнювали до медалі як мінімум, до дива чудового, а в мене в щоденнику були лише п’ятірки, але на них ніхто уваги не звертав. Ніби нічого такого не сталося. Само собою зрозуміло.

Так дівчатка всі так навчаються. Звичайна річ, — казали батьки дочці.

На бюджет Володі до університету вступити не вдалося. Хто б сумнівався. Батьки у всьому обмежували, але при цьому оплачували навчання сина. Батько у вихідні й ночами таксував навіть. Саме ця робота позначилась на його самопочутті. Він якось заснув і просто не прокинувся.

Слава Богу, що останній семестр оплачений, – так підсумувала мати те, що сталося після відходу чоловіка, з яким вони жили душа в душу протягом двадцяти п’яти років.

А потім у Володі з’явилося нове питання — працевлаштування. Він ніяк не міг влаштуватися на роботу. Лише після кількох місяців він завжди звільнявся або його звільняли роботодавці.

Напевно, когось по блату влаштували на місце мого Володі, турнули, – підсумувала мати. І так щоразу.

Я ж змогла закінчити школу із золотою медаллю і без проблем вступити до університету, на бюджетне відділення. Через 6 місяців брат вирішив одружитися. Мати була на сьомому небі від щастя. Адже незабаром син подарує їй довгоочікуваних онуків.

– Улянко, доню, можеш поспати довше, я сама з усім впораюся, — говорила мати, коли молодь почала жити в нас, а я тепер спала на кухні.

Так було образливо, коли я спостерігала, як мама буквально ноги цілує невістці, кожен її каприз виконувався миттєво.

– Ну мені б не хотілося, щоб невістка називала мене злісною свекрухою,— твердила мати,— якщо Улянка на мене образиться, то й синові не поздоровиться. Але ж у них кохання. Вони ж сім’ю створили.

Через рік не стало батька матері. Як ви вважаєте, кому дісталося його житло після відходу? Звичайно ж, дідо відписав все одному ненаглядному спадкоємцю-онуку. Тільки молоді не захотіли їхати до однокімнатної.

Я і ти перейдемо в однокімнатну, а Володя та Уляна нехай живуть у нашій двокімнатній, — повідомила мені мати і сказала збиратися. — У них же дітки скоро з’являться, як вони помістяться в одній?

Коли я закінчила університет, то теж познайомилася з хлопцем і почала збиратися заміж. Жити нам не було де, тому треба було винаймати житло. Про яких дітей може йтися? Стали чекати найкращих часів. А в брата вже з’явився синок і назвали його Володимиром, на честь тата.

Уляна не працювала, сиділа вдома з дитиною, а мати постійно приходила до нас позичати гроші.

– Володі складно, Уляна вдома, а в нього зарплата крихітна, дитина маленька, я з пенсії дуже не можу допомогти.

А нічого, що з нашої зарплати ми ще й орендоване житло оплачуємо? Тільки ж мати дала обіцянку синові допомагати, щоб усе в сім’ї в них було добре. Якщо невістка піде від сина, то як він без неї?

Мій чоловік не міг відмовити тещі і давав їй гроші. Тільки коли дитині виповнилося п’ять років, а Уляна навіть не думала виходить на роботу, тоді навіть мій чоловік обурився:

Наталю, а мати тобі ніколи не говорили з приводу того, щоб забезпечувати благополуччя старшого брата? Ні? Ані слова? Тоді вистачить спонсорувати його. Потрібно про своє житло подумати. Час іпотеку брати.

Після цього мати перестала спілкуватися з нами протягом трьох років. Ми змогли оформити іпотеку, привести на світ доньку. Коли дівчинці виповнилося 6 місяців, телефонує брат:

Мати невдало звалилася зі стільця, її відвезли до клініки. Після виписки за нею треба буде доглядати. Ти ж у декретній відпустці, тому переїжджай знову до матері та забезпечуй їй догляд. А то якось буде неправильно, щоб моя Уляночка доглядала. Ти донька, отже, ти й зобов’язана.

Цікаво, як він собі це уявляє? Разом із піврічною донькою та чоловіком жити в однокімнатній з мамою? Не вийде. Ми із чоловіком запропонували матері, щоб вона переїхала до нас. Минув місяць перебування матері у клініці, мати сказала дочці, що син привозив до неї нотаріуса для оформлення заповіту.

То я його попросила. А то мало що — хто міг подумати, щоб я так звалилася. І що далі, не відомо. Я відписала квартиру свою синові. Він є моїм спадкоємцем. А в тебе чоловік є, що всім тебе забезпечує. Та й Володя сказав, що з тобою поділиться.

Мати стала одужувати. Майже через рік вона повідомила, що хоче до себе додому. А я можу двічі на тиждень приїжджати до неї та допомагати. Тільки з’ясувалося, що їй уже нема куди повертатися.

Ну це ж моя квартира — я її вирішив продати! – Заявив брат матері.

На гроші з продажу він придбав дві автівки та шубу дружині. Решта проїли.

У цей момент мій терпець урвався.

– Мамо, тобі доведеться повернутися в ту двокімнатну нашу, де зараз живе твій син із сім’єю. У нас ти не залишишся. Ти сама обрала, як вчинити зі своєю власністю. А ми з чоловіком будемо розпоряджатися нашою.

– Але ж вони проти будуть!

– Байдуже! Порви заповіт і тоді одумаються.

Так і вийшло. Ми перевезли речі матері до сина під невпинне шипіння невістки. Але коли мати сказала, що перепише заповіт, то вони заспокоїлися і стали тихіше поводитися. Зі мною всі стосунки були порвані, тому що я не виправдала покладених на мене надій. Але мені все одно — головне, що я нікому нічого вже не винна. Я свій дочірній обов’язок виконала.

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page