Соломія весь день не відповідала на дзвінки бабусі, і лише ввечері, вдосталь наговорившись зі своїми “родичами”, вона взяла до рук телефон. – Бабусю, я їх знайшла. Знайшла свою маму. Я тут залишуся, – говорила вона в слухавку, а у відповідь чула одну тишу. – Ти мамі зателефонуй, скажи, щоб не хвилювалася. Нарешті вона від мене відпочине. – Наступного дня прийшло якесь прозріння, і Соломія побігла до автобусної зупинки.
Соломія насправді довго не знала, що її удочерили. Коли їй було вісім вона дізналася про це від подруги.
– Мама каже, що ти з дитбудинку. Вони тебе удочерили, щоб ти за Олежиком доглядала. – сказала того дня подруга.
Олег був трирічним братом Соломії, навіть в такому віці вона розуміла, що від неї щось приховують. Якщо все було так, як каже подруга, то її брату зараз мало б бути шість, але йому тільки три. Соломія тоді сильно посперечалася з подругою і назвала її маму пліткаркою. Мати відповіла дочці, що всі вони заздрять тому, що вони добре живуть, ось і ляпають своїми язиками, що попало.
Соломія тоді повірила матері, але все одно не могла ніяк викинути з голови слова Лілі, а ще вона взагалі не була схожа ні на матір, ні на батька, а ось Олег був точною копією тата.
З того дня Соломія почала аналізувати своє коротке життя і у неї з’явилися до мами нові питання.
– Мамо, а чому у мене немає фото, де я зовсім маленька, а у Олега вони є.
– Ми твій альбом загубили під час переїзду, коли тобі було три рочки, – відповіла мати.
– А навіщо нам потрібно було переїжджати, в тому ж місті залишилася бабуся, а тепер ми до неї можемо поїхати в гості тільки на поїзді і добиратися нам до неї дуже довго.
– Батькові тут роботу хорошу запропонували, та й Олегу той клімат абсолютно не підходив.
Соломія не розуміла, чому мати вважала, що тільки Олегу цей клімат підходить, та й братові завжди все краще діставалася.
Чому у Олега всі речі дорогі, а у неї тільки все необхідне. Чому її батьки залишають з Олегом тоді, коли її дівчата кличуть гуляти? Чому її карають за кожну погану оцінку, і вона вже в десять років повинна допомагати матері прибирати в квартирі.
Однак нічого немає такого таємного, щоб не стало явним. Після того, як Соломії виповнилося п’ятнадцять вона вирушила на літні канікули погостювати до бабусі, яка жила в приватному секторі. Бабуся внучку любила, але не дивлячись на це змушувала її допомагати їй в городі, що дуже не подобалося Соломії.
– Мила, ну чого ти надулася? – задала бабуся питання внучці.
– Я знаю, що я вам чужа, мене батьки з дитячого будинку взяли! – Соломія пожартувала, а бабуся злякалася.
– Це ти звідки таке взяла? – розгублено запитала старенька.
– Мати сказала перед тим, як я до тебе їхала, – обдурила бабусю внучка.
– І що, ми все одно тебе вважаємо рідною! – старенька побігла в будинок, щоб зателефонувати доньці.
Соломія розплакалася. Може вона і обдурила бабусю, але за то тепер вона знає правду. Вже через два дні приїхала мама вона також ридала і обіймала Соломію, а потім лаяла матір за те, що та видала всю правду.
– Після того, як ми з твоїм татом одружилися, то нам лікарі сказали, що у нас ніколи не буде дітей, тому ми тебе і удочерили – ти була найкрасивішою дівчинкою на цій землі. Через три роки після того, як у нас з’явилася ти, Бог подарував нам Олежика.
Після повернення додому Соломія вирішила, що обов’язково знайде свою матір, але робити вона буде це потай від своїх прийомних батьків. Прийомна мати їй весь час повторювала одну й ту ж саму фразу: “Не та мати, що на світ привела, а та, що виховала!” А може її рідна мати також мріяла про те, щоб її виховувати, але їй не дозволили зробити це обставини і у неї забрали її дочку.
Соломія більше року шукала свою матір. Як виявилося, що знайти рідну матір – це непросте завдання, може у Соломії нічого б і не вийшло, але, її також шукав старший брат, з яким вони були дуже схожі. Соломія дізналася, що її рідня живе неподалік від її бабусі. Її матір позбавили батьківських прав, коли їй було два роки.
Коли Соломії виповнилося шістнадцять вона під приводом того, що їде погостювати до бабусі вирушила до своєї рідної матері. Дівчинка зайшла у двір, де її вже зустрічала рідня, коли її побачила матір, то почала голосити:
– Мила моя дитинка! Відібрали тебе у мене нелюди!
Решта рідні також прийняла Соломію, як рідну. Бабуся телефонувала їй весь день, але дівчинка відповіла їй тільки пізно ввечері.- Бабцю, ти не переживай, я свою рідну матір знайшла, ти і мамі це передай, вона від мене втомилася, а тому нехай відпочиває.
Всю ніч вона не могла заснути і згадувала свою затишну квартиру і своїх прийомних батьків. Вранці вона вирішила, що сяде в перший автобус, щоб поїхати до бабусі. Коли маршрутка зупинилася, то з неї вискочила її ридаюча прийомна мати і кинулася їй на шию.
– Донечко моя рідна, ти вибач мене. – в словах названої матері було більше щирості, ніж в кривлянні її рідної.
– Мамочко, рідна моя, вибач мене! – вона також почала обіймати свою прийомну матір і тільки зараз зрозуміла, як їй було добре в цих маминих обіймах.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
