fbpx
Breaking News
Притча про поміч Божу. Ніколи не нарікайте! Бог завжди допомагає вам. Навчіться це помічати!
Ці 12 корисних простих порад має знати кожен! Так, вони прості, але як допомагають в непростих ситуаціях!
Цей бісквіт завжди вдається. Він дуже ніжний, пишний, соковитий та вологий. Обов’язково спробуйте!
Буряк – дуже корисний наш рідний український овоч, його просто необхідно вживати! В нашій родині це один з найулюбленіших продуктів. Салатики з нього – завжди на столі. Останнім часом “підсіли” на оцей новенький рецепт – ну дуже вдале, незвичайне і бюджетне поєднання!
Сестра мого чоловіка живе в Мукачево. Коли нещодавно гостювали в них, вона поставила на стіл цю смакотищу – Завиванці по-закарпатськи. Які ж смачні ці маленькі рулетики з телятини з начинкою! Соковиті, ароматні! Я б не пробачила собі, якби не взяла рецептик. 
життєві історії
Соромно їй було відмовляти своєму рідному батькові, і до вітчима вона вже звикла

– Приїхала, дочка … рідна, а яка стала! – промовив Юрій Васильович.

– Змучилась вся, але ти ж розумієш, що не могла я вчинити тоді інакше, – відповіла Аня в своє виправдання.

– Та нічого, все в порядку.

Анна оглянула велику квартиру, що стала за ті роки, що вони прожили щасливо з вітчимом і матір’ю.

Потім ця xвopoба, яка забрала маму.

Пам’ятає Аня прохолодну травневу ніч, що вони просиділи з батьком під яблуньками, посадженими мамою у дворі їхнього будинку, провівши її, не хотілося заходити – все там нагадувало про неї, ніби вийшла кудись на десять хвилин і скоро повернеться.

Ніби скине пальто і весело воркуля покличе всіх пити чай з пирогами. Речі все ще зберігали материнський запах, а очі застилали сльози щоразу, як розмова заходила про неї.

Через тиждень з’явився в їх будинок Семен Вікторович, рідний батько Ані.

– Я дізнався, що Наді не стало. Аня, поїхали зі мною. Тепер мій борг подбати про тебе.

Дівчина неуважно переводила очі з вітчима на батька, але той сидів мовчки, втраченого втупившись в газету.

– Анечко, я не можу довірити твоє виховання сторонньому чоловікові, – розлютився батько.

– Він не сторонній.

– У тебе два дні на роздуми, – різко сказав він, а потім вже м’якше, мабуть усвідомивши, що цим тільки відштовхне дочку. – Розумієш, я одружений. Софія Михайлівна, моя дружина, теж переживає, тобі з нами буде краще.

Уже в коридорі, Семен Вікторович твердо сказав:

– Не забувай, я твій батько по всім документам, закон на моєму боці!

А потім заговорив про близьку старість, про те, що ніколи не забував про дочку, допомагав, висилав гроші на виховання.

Аня, понуро опустивши голову, промовила раптом:

– Добре, я поїду.

Читайте також: Не зарікайся. Іноді ми опиняємося на місці людини, якого свого часу засуджували

Соромно їй було відмовляти своєму рідному батьку, і до вітчима вона вже звикла, але в якийсь момент їй стало шкода Семена Вікторовича.

Тоді, стоячи на пероні, Аня пообіцяла Юрію Васильовичу повернутися.

– Ти для мене рідний, яких не буває … я обов’язково приїду, чуєш?

– Так, доню.

З того часу чоловік жив зовсім один. Кляв себе, що не відстояв дочку, повертався з роботи в порожню квартиру і все тинявся по ній, думаючи про старість, самотність і cмepть.

Колеги на заводі знайомили з жінками, як-то він навіть сходив на побачення, але втік … Так явно стала перед очима Надя – його перше і єдине кохання.

Вони познайомилися в поїзді, жінка з дочкою їхала на південь, в пошуках кращого життя після розлучення, а він повертався додому з відрядження.

Зав’язався душевна розмова за чаєм, а по приїзду чоловік наважився і запросив Надію до себе на перших порах, поки не знайде житло, так вона і залишилася у Юрія, потім розписалися і зажили звичайної щасливою сім’єю. Недовго, лише сім років.

Надія запустила свою xвopoбу, боячись зізнатися рідним, не знав ніхто, потім вже Юра виявив лікарняні виписки в медичній картці.

– Чому ти приховувала? Я знайшов би кращих лікарів, Надя, навіщо!

– Але тоді не було б цих чудових років, що ми були щасливі, а так я провела б їх в лікарняних стінах … заздалегідь знаючи, що все даремно.

– Але Надійкj, я …, – чоловік встав на коліна, обхопивши талію дружини і заплакав перший раз за все своє свідоме життя. – Я не хочу тебе втрачати, я не зможу без тебе.

– Я завжди буду з вами, – прошепотіла жінка …

За вікном зеленіли Надінi яблуньки, весна в цьому році прийшла рання, сонячна, чоловік завжди радів веснi, але тільки не тепер.

Дні його, пролітали повз, ніби сторонній спостерігач, він дивився на них байдуже і без всякої радості. Була одна віддушина – дочка, та й її доля забрала.

Піднімаючись на п’ятий поверх пішки в свою стареньку, ще батьківську квартиру, чоловік постояв на сходовому майданчику трохи, перевівши подих. Здоров’я з кожним роком ставало все менше і менше.

Зайшов в квартиру, повісив куртку на вішалку і зрозумів, що щось змінилося … але що? Прислухався, то був аромат, Надінi духи.

Ось і вона, вийшла з кімнати, помолоділа, з ніжною посмішкою на обличчі. Як це можливо?

– Надя ?!

– Тату, це я, Аня, – посміхнулася подорослішала дочка. – Я повернулася, назовсім.

– Як ти схожа тепер на неї, не відрізниш, привіт донечко!

Юрій Васильович дивився на дочку, і думав, що не покинула їх Надя, ось вона, її продовження – юна, свіжа, немов багато років тому. Тепер же звуть її Аня. Не йдуть з життя, а лише оновлюються, як листя на деревах щовесни.

Тепер він не один, а з дочкою, своєю любимкою, зі своєю душею …

Related Post

facebook