Спершу ми вирішили прийняти неочікуваних гостей дома, але зрозумівши, що ті, додому не спішать, поїхали на вихідних на дачу. Там я весь день простояла біля плити, щоб наготувати трьох дорослих і одну дитину. Це я вам скажу – не легко. Коли після першого робочого дня ми повернулися назад до них, дачу я не впізнала. Після обурення вони сказали, що більше до нас – ні ногою. Але скажіть, хто таки повинен був ображатися?
Як товариська людина люблю приймати гостей. Завжди рада, коли до нас хтось заходить. Але всьому є межа.
У чоловіка багато родичів, у тому числі є ті, хто живе в інших містах. І ось до нас приїхали погостювати родичі з Києва.
Впали вони як сніг на голову, в суботній ранок в 9 ранку.
– Ми ж влітку домовлялися, що будемо у вас проїздом, коли з відпустки повертатися будемо.
Так, влітку була така розмова, але конкретних дат ніхто не називав. Могли з ввічливості зателефонувати. Спочатку передбачалося, що вони буквально на пару днів. Але потім ми ледве їх позбулися на шосту добу. Відпустка то у них велика.
Треба сказати, що до цього бачилися ми лише кілька разів. Приїхало їх четверо, мама, тато, бабуся і трирічна дитина. Квартира у нас маленька, тому відразу ж виникла пропозиція орендувати їм квартиру в нашому будинку, там якраз однокімнатка здавалася. Я господиню добре знаю, вона шукає на постійній основі квартирантів, але нас по дружбі пустила б на пару днів.
Ми були готові були цю квартиру і оплатити. Але вони відмовилися.
– Ми ж до вас в гості приїхали, подивитися як ви живете, – сказали вони.
Вихідні пройшли добре, ми їздили в дитячий розважальний центр, гуляли у нас у дворі. На наступний день возили їх до нас на дачу на шашлики.
Я їм все наготувала, купа салатів, гаряче, плов, еклери зробила. Але потім настали будні, у нас з чоловіком робота, у дочки заняття. А вони їхати не збиралися, кажуть самі тут впораємося. Так, живуть вони як в готелі. Приходимо в раковині ціла гора посуду, на підлозі крихти, чай розлитий. Вони мені з порога.
– Чого так довго? Ми зголодніли.
В мене забракло слів. Залишала їм купу їжі. Все змели. Їх дитина всі Оленки іграшки висипала, розкидала, пару ляльок взагалі зламані.
Як за столом фарбами малював, так все і залишили. Плями від фарби на столі, воду з стаканчика не вилили. Всі фарби ще перемішав, замість 12 кольорів, став один брудний. На все одна відповідь.
– Він ще маленький. І так кожного дня. Гаразд, вони мій шампунь, гель для душу брали. Так їх мама поки нас вдома не було маску у мене корейську для обличчя взяла, кремом моїм користувалася. Прямо в баночку своїми пальцями залазила. Я як уявляю, мені погано.
Їх бабуся вирішила якось млинці там спекти, і спалила сковорідку. А малюк все борошно на кухні розсипав. Думки прибрати за собою не виникло. Коли через пару таких днів ввечері вони попросили мене завтра доглянути за малюком, і взяти його з собою, поки вони в торговий центр поїдуть. Чоловік заявив: – Ми не можемо, оскільки терміново їдемо самі по справах в область. Тому їм доведеться їхати в готель, або до інших родичів. Вони образилися, сказали більше не приїдуть. Яке щастя!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
