Спершу на мій телефон прийшло повідомлення. – Передзвоніть, це серйозно. – Я довго наважувалася, та цікавість дола гору. – Я Олена, звідкіля у вас мій номер. – Все це пізніше. Нам варто зустрітися. Так далі тривати не може. Я хочу щоб наші з Андрієм донечки частіше проводили з татком час. – Тобто? Які діти? У вас від Андрія діти?, – я була наче в тумані. – Так! Пропоную домовитись: тиждень він ваш чоловік, тиждень мій.
Сьогодні мені стала відома одна новина, з якою мені доведеться жити. Мій чоловік весь цей час був не лише моїм. Як з цим далі жити, не розумію. Вісім років заміжжя коту під хвіст. А що мені сказати дітям? Гадки не маю.
З Андрієм ми зустрілися, коли йому було 33 роки, а мені 28 років.
Вік взагалі свідомий. Ми працювали у фірмах партнерах. Часто доводилося проводити спільні проєкти. Робочі відносини раптово переросли у романтичні.
Наше життя складалося добре. Спочатку займалися придбанням житла. Для цього продали квартиру бабусі, трохи накопичили грошей і купили велику простору квартиру. За кілька років у сім’ї з’явилася донька Улянка. Ще за два роки — син Дмитрик. Я пішла в декрет, а Андрій став працювати на двох роботах.
Через пів року він отримав підвищення по службі та підробіток покинув. Життя у нас було прекрасним. Скаржитися мені нема на що. У мене настав новий етап у житті. Я присвятила себе сім’ї та дітям.
До цього часу я цілими днями пропадала на роботі. Материнство мене дуже змінило. Я стала м’якшою, привітнішою і сентиментальнішою.
Друзі та близькі теж помітили у мені ці зміни. Тож це не тільки моя суб’єктивна думка.
Я повністю присвятила себе веденню домашнього господарства та займалася дітьми. Щовечора на чоловіка чекала смачна вечеря на столі, чистий і затишний будинок.
Одного “прекрасного” ранку мені надійшло дивне повідомлення.
– Олено передзвоніть за цим номером. Це стосується вашого чоловіка, Андрія.
Перше, що спало на думку, що він потрапив у халепу. Я довго збиралася з думками, щоби набрати невідомий номер. У слухавці почула жіночий голос.
– Доброго дня! Це Оленка! Звідки ви знаєте мій номер?
– Доброго дня, Олено! Я Соломія. Ваш номер я дізналася від Андрія. Нам треба з вами серйозно поговорити. Від цієї розмови залежить наша подальша доля.
Цікавість мене розпирала. Андрій якраз був у від’їзді. Я призначила зустріч у сусідньому кафе. Надворі була хороша погода, яка не призначалася для секретних розмов. У кафе на мене чекала молода жінка. У неї була гарна фігура, великі й гарні очі, стрункі ноги та гарний смак. Вона покликала мене і я попрямувала до її столика.
– Доброго дня! Кава будеш? – Соломія з цікавістю розглядала мене. — Ми з Андрієм часто сюди приходимо.
Від цих слів я стерпла. “Чому це вона приходить сюди з моїм чоловіком? Що їх пов’язує?” — лунало в моїй голові.
– Я розумію твоє здивування, але Андрій не наважується тобі у всьому зізнатися, – продовжувала Соломія.
– У чому зізнатися? – Не розуміла я.
– Олено, Андрій також і мій чоловік.
– Що? — я думала, що мені почулося. – Що ти сказала? Як це можливо?
– Я знала, що ти здивуєшся, — сміялася Соломія. – Я хочу розставити всі крапки над “і”.
– Як таке можливо? — я відчувала, як земля йде з-під ніг.
– Розумієте, Олено, у Андрія зовсім немає часу на наших дітей. На вихідні він з вами, а по буднях він довго працює. А наші доньки не винні, що батько не приділяє їм часу.
– Які діти? У вас із Андрієм є діти?
– Так. Ми з Андрієм зустрічаємося 10 років. Потім він познайомився з вами.
– Ми не бачилися цей час. Але незабаром йому стало нудно у вашому шлюбі, і він знову прийшов до мене. Чотири роки тому Боженька подарував нам двійнят. Вони такі схожі на Андрія.
– Виходить ви його коханка? У вас з моїм чоловіком стосунки вже 10 років?
– Ти все правильно зрозуміла. Перейду на ти! Я не хочу з тобою лаятися. Адже кожну ситуацію можна вирішити мирно. Я пропоную, щоб тиждень Андрій жив у вас, а тиждень у нас. Чергуватимемося, щоб нікого не образити.
Тут у Соломії задзвенів телефон. Вона почала збиратися.
– Вибач мені, мені поспішати треба. У салоні краси чекають. Можеш добре подумати над моєю пропозицією і написати свою відповідь.
– Я тебе не кваплю.
Я не пам’ятаю, як дійшла додому, ноги підкошувалися. Виходить усі ці роки Андрій мені нахабно брехав. Чому я дозволила з собою так поводитися?
Зараз у мене є два шляхи: серйозно поговорити з чоловіком або зробити вигляд, що нічого не сталося. Чи варто поставити його перед вибором? Я не можу досі повірити, що Андрій жив на дві родини.
Життя моє спустошене
Порадьте, що мені робити у такій ситуації? Зруйнувати все можна в один мах, а збудувати не так легко. Може, хтось був у схожій ситуації і знає, що в такому випадку робити.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
