Спершу нам підкидали грошенят мої батьки, але і в них гаманець не бездонна бочка. Мої ж свекри відверталися в інший бік, коли я натякала хоч на якусь фінансову допомогу. Мало того, що вони нічого не давали своїм онукам, вони й не наполягали на тому, щоб їх син змінив роботу, на більш оплачувану, щоб міг нормально забезпечувати сім’ю. Тому в мене до вас серйозне запитання винило, дорогі читачі
Я кохала свого Артема всім серцем, і хоча всі казали мені, що він безвідповідальний і не буде піклуватися про мене, я говорила і думала інакше. Але сьогодні я змушена переглянути свою думку.
Я вийшла заміж за свого чоловіка, незважаючи на спротив практично всієї родини.
Ми всі в селі знали один одного і вважали Артема людиною, якій не можна довіряти, яка не буде доглядати та піклуватися про мене та наших дітей.
Та в такому віці хіба ж про таке думають?
Мені було лише дев’ятнадцять, а ось Артему 24 роки, як ми поєднали наші серця перед Богом.
Я цінувала у ньому інші якості, які, у свою чергу, були важливі для мене.
Перші роки все було добре, мені навіть здавалося, що в мене ідеальний чоловік. Рік за роком Боженька подарував нам двох синочків. Але те, що мої батьки жили поруч, я майже не йшла у декретну відпустку.
Та коли в Україні почалася ця недуга, яка заставила усіх нас одягти маски, я втратила роботу, завдяки якій виживала, хоча ні, не так, добре жила вся наша сім’я.
Артем мотався по підробітках, але знаючи, що я заробляю багато, сильно не старався. Тому коли я втратила основне джерело доходу, він задумався, але висновків, на жаль, не зробив.
Спершу нам підкидали грошенят мої батьки, але і в них гаманець не бездонна бочка.
Мої ж свекри відверталися в інший бік, коли я натякала хоч на якусь фінансову допомогу. Мало того, що вони нічого не давали своїм онукам, вони й не наполягали на тому, щоб їх син змінив роботу, на більш оплачувану, щоб міг нормально забезпечувати сім’ю.
На Різдво ми пішли до церкви. Усі мої ровесники в обновках, так приємно на них дивитися, а ми як ті голодранці, я вже другий рік курточки і чобіт зимових не міняла, всі гроші що Артем приносить вистачає ледь-ледь на дітей, і то саме елементарне і що дуже потрібно.
Я то піду на роботу, але мене мучить питання, чи потрібно мені тримати дома такого чоловіка?
Дівчатка і жіночки, що скажете з цього приводу?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Недавні записи
- Свати наші з села на Хмельниччині, і вже пів року з того часу, як виїхали з Харківщини, ми живемо у них, зять в обласному, а дочка з дітьми в Празі. Люди вони хороші, чистоплотні, працьовиті. Але те, що відбувається у них за столом, ні на яку голову не налазить. Я не в осуд, просто цікаво, чи є де ще таке
- Мені 36, у мене не має власних дітей, але маю двох племінників і трьох похресників. Та на батьківщині в Україні у мене є коханий, який на фронті, а я з лютого гарую в Італії, не сиджу на допомозі для переселенців. Та все зароблене йде рідним в Україні. 100 тисяч гривень не отримує
- Орест натякнув, що на мій ювілей він планує зробити незабутнє свято, і що мені все сподобається. Все було добре до того часу, поки я не знайшла каблучку в оксамитовій коробочці на його полиці в шафі. В мене ступор. Якщо я скажу “так”, то піду проти себе, якщо відмовлю – зроблю Оресту боляче. Я кохаю його, та є одне чималеньке “але”
- Ми і жити стали в одній моїй хаті з Оксаною, доглядати наших Ярославовичів маленьких, допомагати одна одній. Разом ходимо до Ярика. А в свій будинок Оксана багатодітну родину з Донеччини пустила. В селі тільки на нас з подивами дивляться, хто як. – Відчини, – одне слово, яке сказав Ярослав
- Я з таким нетерпінням чекала повернення молодшої дочки з трьома моїми онуками в Київ! Пів року Люба з дітьми провела у старшої сестри в Барселоні і ось нарешті вирішила додому. Але краще б я взагалі не їздила по них на вокзал! На дочку дивитися не можу. Вірі і Гільєрмо Бог діток не дав