fbpx
життєві історії
Спершу я сильно хотіла познайомитися з родичами Сашка, а зараз хочу звести до мінімуму наше спілкування. – Синок, будеш вести Уляну до нас, прикупіть продуктів по дорозі! Щоб ми з татом лишній раз не моталися в місто! – І скажу вам, що список додавався кожного дня: овочі, фрукти, решітку для грилю, і на кінець – десять кілограм шашлику! – В нас же родина велика. Всі хочуть на твою обраницю поглянути. А в кінцевому результаті – я погана. – На весіллі нас не буде, раз ви такі!

Спершу я сильно хотіла познайомитися з родичами Сашка, а зараз хочу звести до мінімуму наше спілкування. – Синок, будеш вести Уляну до нас, прикупіть продуктів по дорозі! Щоб ми з татом лишній раз не моталися в місто! – І скажу вам, що список додавався кожного дня: овочі, фрукти, решітку для грилю, і на кінець – десять кілограм шашлику! – В нас же родина велика. Всі хочуть на твою обраницю поглянути. А в кінцевому результаті – я погана. – На весіллі нас не буде, раз ви такі!

Сім’я майбутнього чоловіка заочно мене не прийняла. Тобто, ми навіть ще не знайомі, а вони вже налаштовані так, що не хочуть приїжджати на наше весілля.

Все почалося з запрошення на вихідні. Я була не проти поїздки: цікаво було подивитися на рідних Олександра. Але чим ближче до дати виїзду, тим більше вимог вони почали висувати.

Зрозуміло, що з порожніми руками ми б не поїхали. Але нас звали в гості на кілька днів, пообіцявши баню і шашлик.

А по факту, щовечора приходь міні-список того, що ми повинні з собою привезти: вугілля, рибу, решітку для гриля, овочі-фрукти, насіння (“Купіть, щоб нам зайвий раз в місто не мотатися. Ви все одно до нас приїдете!”).

Вишенькою на торті стало замовлення на м’ясо. Було потрібно не багато не мало десять кілограм.

Грубо кажучи, нас запрошували до себе в гості зі своїм самоваром, при цьому зобов’язавши купити на всіх пряники.

Саша миттю засмутився. Зрозуміло, що не такого прийому він чекав від сім’ї. Тим більше, привід особливий: знайомство з його майбутньою дружиною. А вони примудрилися зіпсувати перше враження про себе ще до нашого знайомства.

Я приховала неприязнь і сказала, що ми все одно поїдемо. Покупку необхідного відклали на день виїзду: по магазинам, потім в гості. Але не вийшло: в день від’їзду я прокинулася з температурою.

Саша подзвонив їм і сказав, що ми не приїдемо, детально розповівши про мій стан. Навіть я почула, як на нього почали “бурчати” у відповідь! Він не став вислуховувати безглузді претензії (“Гості вже прийшли, щоб з твоєї нареченою познайомитися, чим ми їх годувати будемо? Ми на тебе розраховували, а ти нас підвів!”) І кинули слухавку.

Хвилин через сорок йому передзвонили і вже спокійним тоном попросили привезти мене на оглядини відразу після поправки. Батьківське благословення, все таке. Олександр сказав, що подумає.

Уже три місяці я або беру зміни на вихідні, або прикидаюся хворою, посилаючись на головний біль або ниття старого перелому. Я не хочу туди їхати і знайомитися.

Нещодавно ми подали заяву до РАЦСу, щоб узаконити наші стосунки. Запросили близьких Олександра, він наполіг на запрошенні тільки тому, що так правильно, а не через величезне бажання з бачити.

Коли Саша в черговий раз переніс наш візит, його рідні образилися (“Ми все літо вас чекали, постійно все до столу купували, все пропадало, стільки грошей витратили. Не приїхали – то й не треба. Знати твою фіфу не хочемо! На весілля не приїдемо!”)

Хоча це не зовсім правда: як і в перший раз, незадовго до гостей, Саші надсилали не кволий список покупок. Так що навряд чи вони щось витратили, швидше розраховуючи на наш гаманець.

Виходить, вони навіть не познайомилися, а вже вважають мене поганим вибором. Хоча в моєму небажанні їхати туди вони винні самі.

Відмова приїжджати на весілля – взагалі плювок в обличчя.

Вони, рідні Саші, живуть великим натовпом в одному будинку: його батьки, молодша сестра, дядько і тітка з сином і його родиною – дружиною і дитиною. Я думаю, що там для нас навряд чи знайдеться місце для ночівлі: мій наречений обмовився, що в будинку всього чотири кімнати, одна з яких вітальня.

Сам Саша і раніше не горів бажанням відвідувати рідну домівку, багато поганих спогадів: завжди в усьому винен, найбільше турбот звалювали на його плечі, нянька для сестри і двоюрідних братів.

Після укладення шлюбу нам такі родичі точно будуть не потрібні: не прийняли мене – це їхні проблеми. Як можна буде “дотиснути” чоловіка, щоб звести їх дзвінки до мінімуму?

А ще краще, якщо їх спілкування буде припинено повністю. З боку видно, що це саме вони правдами і неправдами намагаються затягнути мого майбутнього чоловіка до себе, причому не з порожніми руками. Він сам таку ініціативу не проявляє.

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page