Лідія плавно прибирала нашого сина до ручок протягом 11 років. Спочатку «забрала» з нашого сімейного бізнесу, де він добре заробляв і який ми хотіли переписати на нього. Причину невістка вигадала, що Артем мало часу проводить з родиною, з нею і дитиною. Та хіба має чоловік біля спідниці жінки сидіти? Не розумію я такого, мій чоловік – тим більше.
Ліда посадила Артема вдома з дитиною, нашим онуком Марком. Сама вона банківська начальниця з високою зарплатою і трикімнатною квартирою.
З нами невістка ніколи на близький теплий контакт не йшла, але жили мирно, і то добре. Через 5 років після першої дитини дочка у них народилася, Артем уже 10 років ніде не працює та не хоче. Йому, мабуть, так зручно – сидіти вдома з дітьми на утриманні дружини. Але за роки син змінився до невпізнанності, став копією дружини.
Ми, його батьки, Лідії у її житті не потрібні — не дуже ми для них корисні. Її батьки, пенсіонери, живуть для них, гроші дають, продукти їм купують сумками, речі дорогі їм купують, з дітьми займаються, це при тому, що батько дітей, наш син, сидить удома!
Чоловік мій мовчав, мовчав, а потім не витерпів, висловив усе, що думав, що син ледащом став при них, що невістка нам як чужа, захоче онуків дасть, захоче – ні. І, виявилося, що мир був такий крихкий, що від слів батька він обвалився, і ми побачили, що син нам давно вже чужіший за чужого. Він не заспокоїв свого батька по-синівськи, мовляв не хвилюйся, батько. Він сказав, що ми маємо вибачитися перед його дружиною та її мамою. Став згадувати, що, мовляв, ми йому того не дали, не так ростили і виховували, не забезпечили всім.
Тож живемо ми тепер з Петром, сподіваючись лише на себе, онука бачимо, лише зустрічаючи його зі школи, а дівчинку взагалі майже не бачимо. Прикро, але син наш слабка людина. думки своєї не має, від життя тепер він сховався за спиною своєї жвавої дружини, а оскільки саме Лідія гроші. то він і слова проти неї не скаже.
Шкода його. Але нас Артем уже не почує, він тепер її чоловік, а не наш син. А вибачатися ми ні перед ким не будемо, бо ні у чому не винуваті. Не хоче нас знати, що ж – це його вибір.
– Подивишся, жінко, трапиться щось між Артемом і Лідою – прибіжить до нас синочок, а куди ж іще? Але двері моєї душі для сина вже зачинені, – сказав мені Петро.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
