fbpx

Сподіваюся на поради і добрі слова, а не осуд. Я ж не знала, що у нього така прекрасна дружина і ми подружимося! Я з дитиною переїхала в Чернівці з Донеччини, орендували квартиру в гарному будинку. На нашому ж поверсі живе він, його родина була в Німеччині, і от приїхали

Сподіваюся на поради і добрі слова, а не осуд. Я ж не знала, що у нього така прекрасна дружина і ми подружимося!

Через зрозумілі обставини більше року тому я з дитиною переїхала в Чернівці з Донеччини. Я економіст, маю хорошу віддалену роботу – веду бухгалтерію кількох підприємств. Розлучена, у мене підростає семирічний син Ростислав.

Орендували ми з малим квартиру в гарному будинку, почали звикати до нового життя, намагаючись відпустити все те, що у нас несправедливо забрали: наше місто, яке завжди було і залишиться українським, наш дім, друзів, все наше життя, яке ми дуже любили.

Я працюю, син пішов до школи, Чернівці нам дуже подобаються, тут дуже гостинні, привітні і доброзичливі люди, я всім їм дуже вдячна!

Але історія моя про особисте. Сталася досить звичайна людська життєва драма, але мені важко і не просто через те, що я опинилася в її центрі.

На нашому ж поверсі живе Станіслав, його родина – дружина і дві донечки – була в Німеччині. Якось поступово ми познайомилися, він став іноді заходити щось допомогти мені по господарству, коли потрібні чоловічі руки.

Я іноді пригощала Стаса якимись своїми домашніми смаколиками. А увечері ми стали частенько прогулюватися разом, Стас зі своїм симпатичним французьким бульдогом, і я з Ростиком. Стали неначе родина.

А коли був мій день народження, Стас прийшов з букетом і подарунком, ми засиділися, Ростик вже давно спав, а ми все не могли наговоритися одне з одним. Вранці ми прокинулися разом.

Так минуло більш ніж пів року. Ми обоє розуміли, що наш роман не має майбутнього, але не могли відмовитися від цих стосунків: закохалися, немов підлітки. Гріли одне одному душі, пропри розуміння приреченості нашого кохання. Мій Ростик дуже звик до “дядька Стаса”.

І ось це сталося. Повернулася його родина: дружина Інна і дві гарненькі донечки. Першим моїм бажанням було переїхали на іншу квартиру, подалі з цього району. Але знайти нормальне житло не так і просто, тим паче що син тут ходить в школу, яка зовсім поруч, має друзів в класі і у дворі.

А головне – Стас дуже просить мене лишитися, щоб хоч бачити мене. а я не знаю взагалі як бути далі. Я кохаю його до крику, але ж він не мій! Мені було дуже важко, коли мій чоловік пішов до іншої жінки, і я не хочу, щоб тепер через мене було так само нестерпно дружині Стаса.

А головне, через що мені найважче – ми щиро подружилися з Інною. Вона постійно нас запрошує, Ростик потоваришував з їхніми дівчатами. Інна каже, що я їй дуже подобаюся як людина, що у неї ніколи не було близьких подруг, але зі мною їй дуже подобається спілкуватися. Уявляєте, як я себе почуваю? Це просто не описати.

У той же час ми зі Станіславом продовжуємо іноді зустрічатися, буквально кілька разів на місяць. Це такі яскраві моменти нестримного щастя, а потім – сум і гіркота на душі.

І я не знаю, як це припинити, як заборонити собі це щастя бути коханою і бажаною. Поруч зі Стасом у мене виростають крила, але ж я знаю, що це омана.

Він хоче розійтися з дружиною, щоб ми були по-справжньому разом, але я не можу на це піти! Інна чудова людина, у них прекрасні дітки, я просто не можу з ними так вчинити. І водночас не можу відмовитися від щастя хоч іноді відчувати його тепло.

І як вийти з цього кола – не знаю, або це просто мені не під силу, бо я теж всього диш людина.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page