Моя дочка читає дописи у цій групі, можливо, люди напишуть в коментарях такі слова, які до неї дійдуть і змусять задуматися.
Справа в тому, що 7 років тому моя дочка вийшла заміж за хлопця, який не чує і не говорить. Він такий від народження і батьки у нього теж такі самі. Хлопець він хороший, працьовитий, турботливий, дочку дуже любить, але не розмовляє і не чує! Я завжди дивувалася, як донька, сорока ще та, що не переговорити, обрала такого хлопця… Та ми Богдана всі ми знали і розуміли з дитинства, вони з донькою росли в одному дворі.
Одружилися, ми і свати піднапружились і купили молодятам квартиру, а через два роки у них народився син, Данилко. Такий самий, як і батько.
Дочка посиділа в декретній, а потім віддала практично повністю дитину на виховання Богдановим батькам-пенсіонерам. А куди його? Їм працювати треба, а нас багато, крім сватів і ми з чоловіком допомагаємо, як можемо, та й, на щастя, садок для таких дітей поруч. Гаразд. Всі змирилися, живемо. Данилко кмітливий, допитливий. Ми спочатку освоїли мову жестів для дитини, а поступово і сурдопереклад. Зараз Данилко готується до школи.
Але моїй донці їхочеться ще дитину! До того ж, таке життя їй дуже сподобалася. Раз на місяць вони з чоловіком приїжджають в гості в наш район на околиці великого міста (а самі вони в центрі живуть і працюють), раз на місяць дитину забирають до себе на вихідні. І дочка мені при зустрічі постійно говорить, що планують друге дитя.
Ми всі разом намагалися їй донести, що другу дитину на шию Богдановим батькам і нам народжувати не варто. Але вона нікого не чує і чути не збирається. Хочу і все тут!
Свати відвезли їм Данилка. Нехай самі виховують, коли так сильно хочуть ще дітей. Але через тиждень вони привезли знову дитину батькам Богдана. У них робота, у них турботи. Ви, мовляв, займайтеся, а ми собі нового народимо.
Я намагалася пояснити дочці дві важливі речі.
Перша – дитина повинна жити з батьками, а наші свати старіють, ми ще на роботі, до того ж доглядаємо за старенькою бабусею, мамою мого чоловіка.
Але дочка каже, що Данилкові у Богданових батьків добре. Але дітей треба народжувати собі, а не бабусям з дідусями!
Питаю сестру, а що буде, якщо і наступна дитина народиться як тато? Вона каже, якого вже Бог дасть. І такі живуть. І багато хто живе краще і щасливіше, ніж ми, ті, хто чує і говорить.
Воно то так, я прекрасно розумію це, але навіщо тоді віддавати таких дітей бабусям? Мені здається, що дочка теж пішла жити в світ таких людей і чути нас не хоче. Каже, що вони з чоловіком мріють про 3-4 дітей!
А ще я дочці так прямо і сказала, що якщо вже вона так хоче ще дитину – то не варто її народжувати від чоловіка. Дочка кохає Богдана, але другу дитину можна народити і від здорового чоловіка, я так вважаю. Але вона і слухати не хоче про таке, ображається, крутить пальцем біля скроні.
Як бути? Що робити? Як переконати, що дітей мало народити, їх треба ще і ростити, дати їм гідне майбутнє.
Чи правильно так, як вони з Богданом роблять, по принципу: дасть Бог зайчика – дасть і галявину?
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
