fbpx
життєві історії
Справила я їм весілля. Друг мій, той колишній коханий, їм подарував гроші на обручки, пішли вибирати, ось з цього моменту все і почалося.  Ольга вибирає обручку, яка їй подобається, не дивлячись на ціну, я їй тактовно кажу: вам гроші подаровані обом, отже розпорядись правильно, а не так, що одному все, а іншому – дріт. Купила я їм машину «газель», щоб заробляв син

З чоловіками і сином стосунки складалися не найкраще, вони виявлялися пристосуванцями, мені багатьом доводилося жертвувати, собі нічого не купувала, аби вони ситі були! У дев’яності роки ні від кого було чеккати допомоги і підтримки, тому працювала, як віл.

Коротко передісторію розповідаю для того, аби було зрозуміло, звідки ноги ростуть. І все ж мені пощастило, зустріла я чоловіка правда він був одружений, але в житті сина він зіграв важливу роль.

Чоловік той був нафтовиком, самодостатньою людиною, родина не родина, а й нам допомагав, гроші були не великі, але завжди вчасно, та й не в грошах справа, а в тому, що син в майбутньому вибрав цю ж професію.

Пройшли роки навчання, училище, технікум, інститут, а на роботу без практики не беруть, а з тим чоловіком я вже давно не зустрічалася на той момент.

Довелося Любчику влаштуватися на завод, але його така робоита мало радувала, йому хотілося не працювати, а заробляти так, як йому дозволяє його освіту.

Я завжди підтримувала сина в його починаннях. Щоб він відкрив свою справу, я залишалася без копійки, падінь і крахів було дуже багато, але нас було не зломити, миі продовжували жити, як вміли, не втрачаючи віри.

Одного дня Любомир привів дівчину і сказав, що Оля – його майбутня дружина. Дівчина була гарненькою, не надто розумною, і мене навіть десь тішило це.

Скоро Оля вже була при надії, і я цьому раділа була, тим більше, що буде дівчинка, внучка, такою щасливою я себе навіть не пам’ятала, коли була.

Справила я їм весілля. Друг мій, той колишній коханий, їм подарував гроші на обручки, пішли вибирати, ось з цього моменту все і почалося.

Ольга вибирає обручку, яка їй подобається, не дивлячись на ціну, я їй тактовно кажу: вам гроші подаровані обом, отже розпорядись правильно, а не так, що одному все, а іншому – дріт. Насилу я її переконала, що вибрати на таку суму можна і однакові обручки, та ще й з брюликами.

Відтоді я стала для неї небажаною персоною номер один, ще б пак, не всі їй дісталося!

Неприємно було, але проковтнула. Меркантильна і молода, думаю, але взяти з нас в той момент все одно не було чого.

Купила я їм машину «газель», щоб заробляв син, після зміни заводської він сідав на машину і їхав, щоб заробити для своєї молодої родини, щоб дружина і дочка ні в чому не потребували.

Внучка росла примхливою, у сина не вистачало фізичних сил, щоб допомогти своїй дружині, тут наспівувати теща почала, мовляв, що за батько, що не допомагає у вихованні.

Продали вони машину, став заробляти менше, тепер уже тесть: «Що за чоловік, що не може утримувати свою сім’ю?».

Справа дійшла до розлучення, син довго оговтувався, але я поступово привела до тями сина, встав на ноги, з’явився бізнес.

Але Любомир дуже любить свою донечку, тому і намагався повернути сім’ю. Але коли з’явилися гроші, Ольга сама швидко повернулася, зняли вони квартиру, живуть, але син став цуратися мене.

Весь його бізнес на мені, і ось прийшли хороші часи, та не для мене. Меркантильність невістки з роками підтвердилася, та вона й не приховує, відносини з нею складні у нас, ми зовсім за інтелектом різні. Піти на когось вчиться не хоче, крім магазинів нічого не визнає, дочку нікуди не водить.

Син мені почав постійно говорити, що, мовляв, це бабусин обов’язок – розвивати онучку, пояснюю, що моє завдання – любити, а виховувати повинні батьки. Коли потрібно з дитиною посидіти – ніколи не відмовляла, але дзвонити вони стали лише коли їм потрібно, а так і не згадають, коли їм не треба!

Далі – більше. Почали з’являтися у них гроші, він мені ультиматум поставив: розрахуватися з роботи, сказав, що я йому потрібна допомагати по роботі. Зараз я вдома, дуже пошкодувала, адже тепер сиджу з простягнутою рукою і чекаю, коли син мені грошей дасть, а буває, що і не дає.

Внучці нічого не купую, адже мені просто ні на що, бачу що внучці і невістці це не подобається. Ходжу до них рідко, йду, коли покличуть, коли їм в ресторан потрібно сходити самим. Чим я я харчуюся, не цікавляться, наїмся у них, як безхатченко на смітнику, поки їх немає вдома, навіть знесилююся від переїдання.

Образа не відпускає: за що мені це? Дякуємо ніколи не скажуть, все як належне приймають, та й не чекаю я, але озвучую, що так не красиво і не шанобливо.

Подарував мені син оце не нову машину, але їздити на ній не можу, на страховку не дає, іноді сам бере машитну, повертає. Питаю: машина в порядку, говорить, що так. Якось мені треба було сісти за кермо, а машина не справна, закрадаються в голову не хороші думки…

До цього кредит на себе йому взяла на круту машину, він спочатку платив, зараз не платить. Всі мої прохання заплатити ігнорує, а до цього ще вирішували квартирне питання, віддала їм половину квартири, вийшла у них квартира-студія.

На Новий Рік не покликав, на дні народження теж. Якось під’їхала до нього на роботу, він сказав, що не треба так більше робити. що він мене соромиться.

Чим могла, допомагала, і ось маю тепер таке ставлення. Буває, і просто можу у них вибачення попросити, мовляв, вибачте, якщо що не так я сказала, а останнім часом вони взагалі першими ніколи не подзвонять.

Копаюся постійно в собі, що я зробила не так, ще прикріше від цього копання, ніби все так, каменів за пазухою не ношу, не мщу, але плачу від того, що син неначе душу комусь темному запродав, навіть соромно буває. А як змінити ситуацію – не знаю, не вмію для себе жити.

You cannot copy content of this page