Я завжди знала, що не житиму з батьками. Нічого поганого, просто таке рішення виникло у процесі дорослішання. Вважаю себе повністю самостійною людиною і хочу розпоряджатися своїм життям на всі сто відсотків.
І майбутнього чоловіка у своїх поглядах переконала коли ми зустрічалися.
Наш роман з Дімою не був надто довгим, наші стосунки розвивалися приблизно півроку, і ми радісно побралися.
Ще через кілька місяців я зрозуміла, що чекаю на дитину. Хто ж міг знати, що на мене чекає? Після весілля ми перебралися в хорошу однокімнатну квартиру, і я була переконана, що добре з усім впораюся.
Я сміливо взяла на себе левову частку домашніх обов’язків, і мені це було навіть на радість, оскільки я давно мріяла про свою родину і нехай невелику, але свою затишну квартирку. Я справлялася з усім.
Так було доти, доки не народився синочок. У мене не було жодного досвіду в цій справі, тому поступово я просто збилася з ніг.
Мені здавалося, що якщо дитина плаче, то це обов’язково погано, тож я постійно за цим стежила. А маленький шибеник ні на хвилину не відпускав мене від себе. не злазив з рук.
У результаті я займалася лише Устимчиком і нічого іншого не встигала. Мене намагався підтримувати чоловік, але оскільки Дмитро постійно на основній роботі плюс у нього ще є невеликий бізнес, його практично не буває вдома.
Поступово наше затишне гніздечко почало перетворюватися на потворний хлів. Я не встигала ні нормально прибрати, ні випрати, ні тим більше щось приготувати.
Місяця за два я просто перестала встигати робити хоч щось і увійшла в глибокий ступор. Це все, звісно, виливалося на чоловіка. Дякувати Богу, він витримав цей період.
Якось в один з вихідних днів у гості приїхала свекруха. Вона мешкає у сусідньому районному центрі, їхати недалеко, давно хотіла нас відвідати.
І то був для мене день блаженства. Тому що вона і прибрала, і холодильник їжею наповнила, ще й малого забрала на кілька годин погуляти з ним на вулиці. Чесно кажучи, я просто впала на ліжко і вимкнулася.
Але потім свекруха поїхала і все почалося спочатку. Мені страшно було дивитись на себе в дзеркало, так сильно я змінилася.
Цікаво, що думав про це чоловік? Слава богу, наступними вихідними свекруха приїхала знову і навіть зважилася переночувати. І цього разу вихідні я провела у повній відключці.
Коли Антоніна Микитівна знову поїхала, я відчула, наскільки я знесилена морально та фізично. Так минуло ще чотири місяці. Я вирішила трохи провітритися і поїхала з малюком до своїх батьків. Вони живуть далеко.
Відпочила у них тиждень і після цих канікул повернулася додому. Тут мене й застала ця новина.
На кухні виявила розкладачку та безліч коробок на балконі. Виявилося, що свекруха приїхала назавжди. Так вийшло, що вона залишилася без квартири, яку заклала для сина, якийсь час жила по подругах, а коли Діма покликав її жити у нас, заразом допомогти з дитиною, з радістю погодилася.
Спочатку я була проти, але Антоніна Микитівна взяла на себе усе господарство, повністю звільнивши мені руки.
З того часу я могла займатися тільки дитиною, а у вихідні забігти в салон краси і піти з чоловіком до ресторану чи у кіно! Тож я переглянула своє ставлення до життя з батьками.
З того часу минуло вже три роки, у нас з’явилося ще одне маля. Ми перебралися в квартиру більшу, тепер у мами чоловіка своя кімната, а хлопчаки ще підростають. Що сказати? Ми почуваємося чудово, і в нас все добре, хоч і час такий складний настав. Але ось так всім разом якось легше.
Свекруха, до речі, дуже хороша та добра жінка, завжди на мій бік стане. Справжня друга мама. Так її й називаю! І вдячна Богу, що все склалося саме так.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
